Свято Івана Купала українці традиційно відзначають у ніч з 6 на 7 липня. Цю ніч називали магічною, адже дівчата ворожили на судженого, пари стрибали через багаття і все не тільки заради забави і веселощів, а й щоб залучити достаток і щастя в свій будинок.

В Ужгородському національному університеті з перших уст знають про давні традиції Закарпаття, адже щороку студенти філологічного факультету на практиці доповнюють скарбницю знань про звичаї та обрядовість за допомогою фольклорних записів із різних куточках області.

Про те, якою була обрядовість саме в нашому краї, «Закарпатський кореспондент» поспілкувався з Оксаною Тиховською, завідувачем Навчально-дослідницької лабораторії української літератури та фольклору ДВНЗ «УжНУ», доцентом кафедри української літератури.

"Святкування має дуже давню традицію, частково збереглося й на Закарпатті. Цікаве воно в першу чергу тим, що поєднує в собі три давні культи – води, вогню й сонця. У цей день, згідно з віруваннями праслов’ян, відбувався шлюб води і вогню (небесної вологи і сонця), і «оживляли» цей давній міф певні обрядодії – дівчата і хлопці купалися у воді з метою зцілення й стрибали через вогнище з метою очищення душі і тіла. Крім цього, робили дві солом’яні ляльки – Купала (чоловіка) й Марени (жінки), саджали їх за святковий стіл й справляли весілля вогню і води. Згідно зі світовими міфами, на початку появи Всесвіту були дві стихії вода (хаос) і вогонь (енергія думки), із взаємодії яких згодом виник проявлений світ. Купальський обряд своєрідно відтворює ці міфи", - розповідає пані Оксана.

На Закарпатті купальська обрядовість збереглася не повністю, але деякі елементи свята можемо знайти у селах Великоберезнянського, Воловецького, Міжгірського та інших районів. Вночі 7-го липня або ж вранці люди роздягалися догола і йшли в поле купатися в росі. Закарпатці вірили, що всі хвороби жито своєю росою змиє у цей день, оскільки вода стає цілющою. Як правило, такий магічний акт здійснювали до сходу сонця. Найбільше купалися в тому житі дівчата, бо роса нібито давала на Купала не тільки здоров’я, але й красу та кохання. Під час «купання» у росі дівчата примовляли:

Сесе жито, не пшениця,
Я є перша одданиця (3 рази).

Викупавшись у житі, дівчата йшли в ліс шукати траву «ліптицю», зривали її, підперезувалися нею і казали: «Як сеся липтиця липне, так аби женихи липли до мене».

У деяких селах вранці на Купала шукали чистотіл (народна назва «Боже тіло») й несли його на свої городи та поля, щоб Бог охороняв їх землю від зла, щоб вся нива була чиста, як той чистотіл.

Ще в 20 столітті на Купала ввечері молодь збиралася на галявині, палили високе вогнище, котре в багатьох селах на західний манер називали субіткою/собіткою/собанею, співали пісні, плели вінки. У Карпатах дрова для собітки хлопці готували 6 липня, робили велику, високу «конструкцію» на вершині гори, а запалювали її 7 липня. У с. Боберка свято Купала теж називали Собанею: «Тоту Собаню дежурили вночи, жиби нихто її не підпалив, а вже на саму Собаню (7 липня) люди ішли до церкви, а після служби Божої, десь біля третої години обіду, починали тоту Собаню запалювати». У селі Боберка до тепер зберігся дуже цікавий звичай (записаний студентами УжНУ) – люди використовують з метою очищення не тільки купальський вогонь, але й попіл, що залишається на згарищі. Хлопці «мастять» попелом дівчат, а дівчата хлопців. Зрештою, всі учасники дійства теж намазували собі обличчя купальським попелом з метою оздоровлення, зцілення. Як розказали студентами УжНУ місцеві жителі, мастяться на Собаню попелом для того, щоб бути здоровим і щасливим, а коли змивається попіл з лиця, то вода змиває разом з попелом і всі гріхи. Цікаво, що в більшості регіонів України побутували вірування у те, що попіл з купальського вогнища прагнуть викрасти відьми. Тому біля собітки протягом цілої ночі стояли вартові, щоб завадити крадіжці. (Є й пояснення, для чого відьмам той попіл був потрібен: згідно з віруваннями, він був одним із інгредієнтів зілля, завдяки якому відьми могли літати, долаючи гравітацію). У Карпатах (зокрема, у с.Боберка) це уявлення повністю трансформувалося й попіл з купальського вогнища став потрібним не відьмам, а звичайним людям і не задля чорної магії, а вогонь запалювався не вночі, а вдень.
Після того, як Собаня згоріла, то люди брали головешки зі згарища, приносили їх додому і закопували в грядки, де росла капуста. Кажуть, робили це для того, щоб ніякий черв’як не псував капусту, а зчорнів, як те вугілля (головешка).

Коло великої субітки (висотою 2-3 метри) палили нижчий (менший) вогонь і стрибали через нього хлопці й дівчата з метою очищення. Стрибали по одному, або ж парами, тримаючись за руки. Молоді незаміжні дівчата плели з квітів вінки, а потім йшли на ріку і кидали їх у воду. Хлопці бігли вздовж течії і ловили вінок обраної дівчини. Було вірування, що хто чий вінок зловить, той з тим одружиться. Якщо ж віночок втопився, це означало, що дівчина не вийде цього року заміж, а якщо плив і прибився до якогось берега, звідти й буде суджений. У с.Люта (Великоберезнянщина) співали під час цього таку пісню:

Плавай, плавай, віночку,
До любчикового ставочка.
Плавай, плавай, не топися,
Там, де милий зупинися.

Потім хлопці котили з гори запалені скати й пускали їх в річку, і це теж символізувало шлюб вогню і води.

"Після цього опівночі молодь шукала у лісі цвіт папороті, яка нібито цвіла раз у році – в ніч на Купала. На Закарпатті записана дуже цікава бувальщина про зцілення упиря цвітом папороті, невідома в інших регіонах. Як правило папороть у легендах асоціювалася зі скарбами, дивними вміннями, виконувала бажання людей і на неї полювали нечисті (але з якою метою – повір’я не кажуть). Закарпатська бувальщина наділяє цю рослину властивістю магічного зцілення дворушників – людина, одержима злом, після обкурювання цвітом папороті стає здоровою, позбувається демонічної сутності", - додає Оксана Тиховська.

Умивання росою, вогнище та зцілення цвітом папороті: як на Закарпатті в давнину святкували Івана Купала

Також існує тематична історія про це свято.

Бувальщина про папороть і упиря

Двоє хлопців одну дівчину любили. Але один з них, як казали, був упир, а другий звичайний хлопець. Але дівчина вподобала собі упиря. І тоді упир запропонував товаришу угоду: «Я тобі віддам ту дівчину, що ти хочеш, якщо допоможеш мені (бо він не хотів бути упирем), зробиш те, що попрошу. У ніч на Купала зацвіте папороть на одну секунду білим цвітом. Якщо той цвіт зірвеш і віддаш мені, я тоді віддам тобі дівчину. Але ти не повинен боятися. Візьми собі воду свячену, накресли навколо себе коло (бо там, де має цвісти папороть, має бути весілля нечистих), намалюй хрест посередині, там стань собі і стій. А як нечисті прийдуть, тоді й зацвіте та папороть. Ти ту папороть зірви. Як зірвеш, принесеш мені, я тоді відпущу дівчину до тебе». Другий хлопець погодився, бо дуже ту дівчину любив. Та й думає собі: «Що буде те й буде». Та й пішов…
Він так і зробив, зірвав папороть, приніс упиреві. А той себе тією папороттю обкурив та й став таким, як усі люди, перестав бути упирем, і тоді дівчину віддав тому своєму другові, виконавши обіцянку.