Головна » 2015 » Листопад » 19 » Майже один в один повторює події, які призвели до окупації Криму те, що досі відбувалося на Закарпатті

Майже один в один повторює події, які призвели до окупації Криму те, що досі відбувалося на Закарпатті

Так прокоментував голова Закарпатської ОДА Геннадій Москаль інтерв’ю депутата останньої легітимної Верховної Ради АРК Леоніда Пілунського інтернет-виданню «Главком».
– Дехто з так званих «локальних патріотів» на словах рве на собі сорочку начебто за Україну, а нишком робить усе, щоб відірвати область від неї й створити тут якесь своє «графство». – відзначає Г.Москаль. – Часом він навіть не дуже приховує свої дії.
Закарпатці мають пам’ятати гіркий досвід Криму, щоб потім не опинитися на місці кримчан…
Уривок з інтерв’ю Леоніда Пілунського «Главкому»

Екс-депутат кримського парламенту назвав першопричину окупації півострова

Леонід Пілунський, депутат останньої легітимної Верховної Ради Атономної Республіки Крим в інтерв’ю «Главкому» розповів, що в окупації Криму є величезна вина Києва

«Довгі роки незалежності ніхто не хотів розуміти того, що насправді відбувається на півострові. Київським діячам було краще розмовляти з місцевою квазіелітою, яка тут є, аніж вникнути у суть речей. Це стосується практично усіх діячів, які заїжджали з печерських пагорбів до Криму. Потрібно розібратися з тими людьми, які сьогодні кричать за Україну, з тими, які сьогодні є «великі патріотами» там у Києві, але тут у Криму гнобили все українське своїми діями, чи бездіяльністю. Київська квазієліта під оплески ворогів і там і тут, знищували паростки демократії, волі… не давали підрости чи визріти молоді державницького спрямування.
Дехто виїжджав з Києва патріотом, ледь не українським націоналістом, а приїжджав у Крим «корешом» та «подільником» місцевих діячів, які його чи купували з «курячими тельбухами» чи шантажували минулим (партійним, комсомольським, державним, сексуальнbм…, близьким до кримінального)...
Кого маєте на увазі?
На ваш розсуд кілька прикладів, які дадуть загальний малюнок дій київської влади в Криму. Вони дуже характерні.
Перший. Практично єдиним політичним діячем на посаді так званого «царевого ока»(представника президента, - «Главком») в Криму, який не кинувся в обійми місцевих (вони з ним не «знайшли спільної мови»), був Геннадій Москаль.
Не хочу виправдувати чи очорняти інших персон, які працювали у Представництві. Скажу лише, що дехто був відвертою людиною місцевих, дехто неприхованим ворогом України, а дехто уникав конфліктів, замовчуючи «шалості». Хтось дійсно щось хотів зробити, але не міг. Що можна говорити про роботу Представництва, коли були випадки, що керівник у своєму кабінеті казав: «Пішли пройдемось по вулиці, бо тут, мабуть, підслуховують!»
Москаля тут люто ненавиділи, день і ніч писали доноси у Київ. Всі інші – робітники того ж Представництва, за деякими виключеннями, а також прокуратури, судді, керівництва СБУ, міліції, більшості вищого військового генералітету, фіскалів… були не тільки інтегровані у місцевий бомонд і гарно годувались, але дехто був перекуплений іншою державою. Вони без сорому і страху збагачувалися на своїх посадах...
Другий приклад. Давайте проаналізуємо призначення на посаду глави кримського уряду за часи «помаранчевої влади» Анатолія Матвієнка. Його кадрові призначення, та діяльність свідчили тільки про одне – з першого дня він не збирався наводити лад в Кримському домі, сваритися з тими, хто в тіні керував Автономією. Він робив все, щоб зберігати якусь дистанцію з ними, та бути, хоч і номінально, людиною Ющенка. А у такому вигляді він був абсолютно не потрібен місцевим. Команди з патріотів проукраїнського спрямування він і не збирався робити – старі кадри у нього вирішували все! Тому вже через шість місяців, наробив великого лиха місцевим демократам, вимушений ледь не з соромом піти геть.
Місцева влада політично була самодостатньою, але фінансово дуже залежною від Києва. Москва фінансувала тільки «базу» та допомагала «купувати» призначення своїх, відданих посадовців. А от Київ, фінансуючи життєздатність півострова, «купував» спокій у цієї кримської квазіеліти, яка за 20 років після Мєшкова зцементувалась. На фінансових потоках сиділи одні й ті ж місцеві політики. І чужих туди, майже не підпускали. Зміна прізвищ просто ні про що не говорить – це були внутрішні зміни і рокіровки в цій «еліті».
Києву було байдуже: що, як, хто, та яка дистанція до прірви. Не було створено системи контролю та противаг. Мета була лише одна – Франчук, Дейч, Грач, Горбатов… обіцяєте спокій? Так! От вам гроші, керуй півостровом! Це у якійсь мірі дуже схоже на сучасні стосунки Москви та Грозного. Масштаби і ціна значно менші, а схематично дуже схоже.
Виключенням був, мабуть, Куніцин з командою, але саме тому він і пережив декілька провалів та зльотів. Його рятували тісні стосунки з Києвом. Але це окрема розмова.
А потім президентом став Янукович і довге перемир’я закінчилося. Почався новий етап перебудови кримських елітних структур. Головним мірилом стосунків став договорняк у чистому вигляді, збільшення відкатів, бо треба було «відстьогувати» макеєвським, якось ділитися. В Сімферополі збагнули, що треба радикально міняти орієнтацію і починати більш потужний тиск на Київ. Про катастрофу, майже, до останнього мало хто думав…»

 


За матеріалами: Новини Закарпаття
14.12.2017
Публікація на http://nowyny.com/
Автор: adminA
Коментарі: 0
Переглядів: 1314

Коментарі

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]