Головна » 2012 » Вересень » 4 » На заробітках, із закритим ротом, але учені

На заробітках, із закритим ротом, але учені


Українці пройшли довгий шлях від душевного піднесення та романтизму 1991-го року до частих сьогодні скепсису та апатії. На початках становлення незалежності здавалося, що для України відчинилися всі двері й нас залюбки приймуть у різноманітні альянси, союзи та організації рівноправним партнером. А нині перспектива членства в тому ж Європейському Союзі виглядає далекою, ба майже недосяжною. Ми все рідше згадуємо, що свого часу наша країна була житницею всієї Європи – самим би прогодуватися.
Але найгірше те, що наша держава регулярно потрапляє на останні позиції у різноманітних рейтингах щодо захисту прав людини. Насамперед стосовно прав на життя, вільну працю, освіту, свободу слова й віросповідання. Це незважаючи на те, що Україна ратифікувала низку міжнародних документів про захист прав людини. Однак головне, що в державі порушують її ж Основний закон – Конституцію. Про те, як на 21-му році незалежності в Україні деклароване відповідає фактичному, – мовою цифр.
 
 Освіта: кількість без якості
 
На перший погляд, скидається на те, що пересічний українець має всі можливості реалізувати своє право на освіту в Україні. Так, у нашій державі нині діють 854 вищі навчальні заклади, в яких здобувають освіту 2 мільйони 491 тисяча студентів. 
Зокрема, маємо 505 ВНЗ І–ІІ рівнів акредитації та 349 – ІІІ–IV рівнів. Цікавою є їх динаміка за роки незалежності: перших поменшало з 742 до 505, других, де здобувають найвищий рівень освіти, – стало у півтора рази більше. Охочих мати не «петеушний» диплом, а університетський побільшало майже у 2,5 рази.Так, якщо у 1990/91 навчальному році, загальна кількість студентів вищих навчальних закладів становила мільйон 638 тисяч осіб і 55 % з них вчилися в університетах, то у 2010/2011-му таких уже було 83 %.
 
Цікавим є і показник чисельності зарахованих на навчання студентів до закладів ІІІ–IV рівнів акредитації. Зокрема, 2010 року атестат про повну загальну освіту отримали 364 тисячі випускників, а заклади ІІІ–IV рівня акредитації прийняли до своїх лав 392 тисячі студентів. Кількість дипломованих фахівців із вищою освітою, які здобули освіту у най-най вищих навчальних закладах у 2010 році взагалі сягла рекордного показника за роки незалежності – 543,7 тисячі осіб, що в чотири рази більше, ніж 1991 року. Також, відповідно до статистичних даних, в країні побільшало аспірантів і докторантів, останніх, проти 1991 року, – утричі. 
Проте такі цифри вкотре доводять, що кількість не завжди переходить у якість: українські виші постійно залишаються, як то кажуть, за бортом різноманітних міжнародних освітянських рейтингів або, і це ще кращий варіант, плетуться десь у кінці списку. Та й роботодавці часто скаржаться на рівень знань і навичок учорашніх університетських випускників. До того ж така кількість спеціалістів з вищою освітою просто не може знайти собі гідну роботу. Навіть нинішня влада визнає, що молодіжне безробіття в Україні сягає аж 20 %. 
 
7 мільярдів прибутку від «безробітних» українців
 
На жаль, право на працю – це ще одна свобода, яка часто не дотримується й не гарантується в Україні. Нещодавно в ЗМІ пройшла інформація, що в нас аж 5 мільйонів безробітних. Міжнародна організація праці за своїми методиками оцінює кількість незайнятих в Україні в 1,7 мільйона чоловік. Міністерство соціальної політики поспішило спростувати ці цифри й заявило, що офіційно зареєстрованих у Державному центрі зайнятості – 506 тис. осіб. Відомство запевнило: на кінець квітня в Україні налічувалося 20,3 млн працюючих людей, 0,5 млн безробітних і 13,7 млн пенсіонерів, з яких 1,8 мільйона – працюючих. Що ж, коли спиратися лише на офіційну інформацію, то ситуа¬ція й справді виглядає не так погано. Ось тільки у Міністерстві забувають про мільйони українських гастарбайтерів, які змушені працювати за межами власної держави, бо Україна не змогла забезпечити своїм громадянам роботу. 
Кількість трудових мігрантів, які працюють за кордоном по 10–12 років, але зберігають українське громадянство і вважають себе українцями, становить 2,5–3 мільйони, – такі дані наводила директор Інституту демографії і соціальних досліджень Елла Лібанова. Половина трудових міграційних потоків спрямована в Росію, інша – до Іспанії, Італії, Португалії, Польщі, Чехії, а також Сполучених Штатів. Переважно співвітчизники заробляють на життя за кордоном, працюючи доглядальницями, будівельниками або збираючи сільгосппродукцію. 
 
Три мільйони українців, які працюють за кордоном, ввозять в Україну близько 7 мільярдів доларів щорічно. Отакі інвестиції у вітчизняну економіку. 
 
До речі, щодо українських мігрантів офіційна статистика теж розбігається з даними експертів. Так, за інформацією Державної міграційної служби, торік з України виїхало 83 тисячі осіб, з них повернулося 17,7 тисячі. 46 тисяч поїхало до Росії, 7 – до США, 5,5 – до Німеччини, 5,2 – до Ізраїлю, 4,9 – до Білорусі. У закарпатців своя «географія» – цілими родинами краяни роками працюють на низькокваліфікованих, але високооплачуваних роботах у Чехії, Португалії, Польщі, Італії, Росії тощо. 
 
Свобода слова чи свобода вибору власника 
 
Часто суттєва розбіжність офіційної статистики та інформації, що надають правозахисники та громадські організації – це результат порушення ще одного природного права людини – на свободу слова. Ні для кого не таємниця, що в Україні і в комерційних, і в державних медіа існує цензура. На цьому постійно наголошують міжнародні експерти, цим нашій державі дорікають європейські парламентарі. Та й самі журналісти незадоволені тим, що відбувається. Низка медіаорганізацій (зокрема представники руху «Стоп Цензурі!», Української медіа-асоціації, Незалежної медіа-профспілки України за підтримки міжнародної правозахисної організації «Репортери без кордонів») оприлюднили спільну заяву за підсумками року для української журналістики, констатувавши значне погіршення свободи слова в Україні в 2011 році. 
«Репортери без кордонів» зобразили Україну як країну зі складною ситуацією на своїй мапі «свободи слова у світі» за 2011 рік. Серед країн Центрально-Східної Європи така ж складна ситуація спостерігається лише в Білорусі та Росії. 
 
Погіршення стану медіа¬свободи, а також посилення загроз свободі слова в Україні зафіксував й Індекс сталого розвитку ЗМІ-2011 (Media Sustainability Index) IREX.
За роки незалежності в Україні загинули 63 журналісти. Зв’язок цих смертей із професійною діяльністю працівників мас-медіа офіційно визнаний лише в невеликій кількості випадків. Водночас, колеги й родичі загиблих мають підстави вважати, що трагедії були спричинені саме професійною діяльністю близьких. У більшості випадків винні не були покарані. Найгучнішою такою справою стала смерть редактора «Української правди» Георгія Ґонґадзе. Незважаючи на те, що справа набула міжнародного резонансу, досі замовників смерті Георгія не покарали. 
 
Україна в цьому рейтингу входить до групи з 72 держав з частково вільною пресою, посідаючи одне з останніх місць. При цьому на одному щаблі з Україною – молода африканська держава Південний Судан. 
 
Єдине позитивне зрушення у цьому напрямку – це ухвалення закону про доступ до публічної інформації. Але одночасно вже були спроби на законодавчому рівні затвердити поправки до закону, які вихолостять його суть. Також на місцях цей документ іноді діє в дуже звужених рамках. 
 
То живемо чи виживаємо?
 
Ну, і останнє, але найголовніше право – це право на життя. Але тут навіть не хочеться наводити якусь статистику. Сумне лідерство у Європі та світі з поширення ВІЛ/СНІДу й туберкульозу. Крім того, друге місце за рівнем смертності від зловживання алкоголем, включно з алкогольним психозом, у всьому Європейському регіоні ВООЗ. Найгірше, що, згідно з даними Світового банку, 94 % цих смертей можна було б уникнути завдяки відповідній профілактиці.
 
 Далі ще «цікавіше»: рівень смертності на дорогах в Україні 2011 року був майже вдвічі вищим за середньоєвропейський: 106 загиблих на мільйон населення проти 61 в Євросоюзі. Експерти пояснили таку жахливу різницю в показниках корупцією при видачі водійських посвідчень у нашій державі. Та й загалом Україна щороку втрачає понад 700 тисяч своїх громадян, причому третина з них – люди працездатного віку. Ця цифра теж аж у два рази перевищує загальноєвропейський показник. У підсумку виходить, що українці живуть гірше і менше, ніж у цивілізованих країнах. 
 
Ми хочемо працювати, але добре оплачувану роботу часто шукаємо не в своїй країні. Маємо освіту, але працюємо не за фахом, бо знайти профільне місце дуже нелегко. Але найгірше, що живемо «мовчки». Адже ті ж зазіхання влади на право на свободу слова зазвичай турбують лише журналістів і правозахисників.

Також читайте:


"Кіпрський прецедент" порушує фундаментальні принципи довіри до банківської системи, вважає помічник президента РФ з економічних питань, майбутня голова ЦБ РФ Ельвіра Набіулліна. Вона ввідвідала бізнес форум Ощадбанку "Росія 2013, обговорити події якого детальніше можна на biznet.kiev.ua.

За матеріалами: Новини Закарпаття
26.09.2017
Публікація на http://nowyny.com/
Автор: adminA
Коментарі: 0
Переглядів: 1854

Коментарі

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]