Головна » 2013 » Вересень » 29 » Закарпатці овець вирощують, але не знають куди дівати вовну

Закарпатці овець вирощують, але не знають куди дівати вовну

Ще досі на Рахівщині молодиці на весілля заведено дарувати два ліжники.

Ці колоритні гуцульські ковдри, вироблені з овечої шерсті, є майже в кожній карпатській хаті, однак нині мало хто вміє робити їх так, як жінки в давнину.
Ліжники можуть слугувати як зручними і дуже теплими покривалами, так і оригінальними килимами. На Львівщині й Івано-Франківщині туристи охоче купують декоровані під старовину овечі ковдри, у нашій же гірській глибинці збереглися не лише справжні ліжники, а й давні пральні машини для них.
Село Видричка на Рахівщині, бездоріжжя, чисте повітря й чудові краєвиди. Саме тут живе 71-літня майстриня Анна Книшук, на обійсті якої досі працює валило ліжників. Що воно і для чого, прошу показати хазяйку і її зятя, котрий нині допомагає старенькій упоратися з пранням овечих ковдр. А справа це нелегка. Грубий ліжник сам по собі має досить велику вагу, а коли намокає, стає просто важезним – до 60–70 кг. Витягти такий з води й повісити сушитися 70-літній господині вже не до снаги, от і допомагає зять.
Анна Книшук розповідає: ткати навчила її мама, але серйозно за це діло вона взялася у 60-х роках, коли в село приїхали спеціалісти з Ужгородського художнього комбінату. Спочатку купили кілька ліжників у місцевих майстринь, а згодом приїхали вже з конкретною пропозицією – виготовляти їх вдома з матеріалів (вовна й фарба), які надавало підприємство. Для селянок це була можливість не лише добре підзаробити, а й мати офіційний стаж роботи, а відтак пенсію, адже працевлаштуватися в гірській місцевості тоді теж було складнувато.
Ужгородському художньому комбінату Анна Книшук віддала 12 років свого життя. Спочатку ліжники ткала вона та її мама, згодом долучилися родички, а потім про заробіток почули інші жінки в селі. У найкращі роки до виготовлення ковдр у Видричці було залучено 75 майстринь. Для одного ліжника їм видавали 5,5 кг вовни і фарби, якими оброблялася вовна для оформлення візерунку. Щоб виткати одну таку ковдру, у майстринь ішло близько 3 тижнів щоденної кропіткої праці на дерев’яному станку.
Та для того, щоб закінчити справжній ліжник, жінкам не вистачало валила – спеціальної дерев’яної діжки, в яку потужним струменем вливалася вода з потічка. «Прання» у такій ємності протягом доби-двох робило ліжник валеним – більш тугим, міцним і пухнастим. Навіть у 60-х такі валила на Рахівщині були рідкістю, тому жінкам із Видрички доводилося возити свої вироби в сусідні Розтоки. Там жив дід, який нікому не хотів розповідати, як те валило змайструвати. Однак згодом здався, тож батько і чоловік Анни Книшук почали споруджувати хитромудрий пристрій на власному обійсті, через яке якраз протікав невеличкий струмок.
Нині валило й далі працює, щоправда, потребує ремонту. До нього приносять прати, тобто валити, ліжники з усього села. А от туристи до Видрички не приїздять, тому й забувається тут потроху давнє мистецтво ткацтва. «Старі жінки, котрі вміли гарно ткати, вже повмирали, – каже пані Анна. – А молодим воно не треба. Вже мало хто й накривається в нас у селі ліжниками, кажуть, що вони кусючі. Я теж уже 7 років, як їх не роблю, тепер хіба донька може витягти з горища наш старий дерев’яний станок і щось поткати. А що: овець кілька маємо, то де вовну дівати?»
 Тетяна Літераті

За матеріалами: Новини Закарпаття
20.08.2017
Публікація на http://nowyny.com/
Автор: adminA
Коментарі: 0
Переглядів: 1561

Коментарі

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]