Головна » 2015 » Листопад » 30 » Закарпатець зробив туристичну «перлину» з безлюдного острова

Закарпатець зробив туристичну «перлину» з безлюдного острова

Павло Білей – ужгородець, але вже понад 17 років мешкає і працює в Чехії.

Де здебільшого можуть дозволити собі відпочити наші співвітчизники? Вибір не надто великий – Туреччина, Хорватія з Болгарією, Греція чи Італія.

Популярний Єгипет на тлі останніх подій перейшов у розряд небезпечних для життя курортів. На іншу екзотику мало хто націлюється. Бо дорого і незвідано. А от нашому землякові пощастило побувати на далеких і казкових Мальдівах. І не лише побувати, а прожити там 4 місяці.

Павло Білей – ужгородець. Але вже понад 17 років мешкає і працює в Чехії. Тепер наша країна і Чеська Республіка стали його рідними домівками.

«Пане Павле, то як ви опинилися на Мальдівах?» – цікавлюся у свого співрозмовника.

«Фірма, в якій я працюю в Чехії, займається виробництвом і монтуванням меблів, компонентів до них. Один відомий чеський мільйонер купив на Мальдівах невеличкий острів 1 х 1 км, з якого вирішив зробити відпочинкову зону для багатіїв. Наша фірма виграла право виготовити і змонтувати меблі на тому острові. От таким чином я і потрапив туди. Вилітав з Праги разом з іншими колегами на Боїнгу-777. Переліт туди й назад оплачувала фірма-замовник. Та й взагалі, всі витрати, пов’язані з харчуванням, проживанням, перельотом взяла на себе приймаюча сторона. Ми лише працювали. До речі, коли я вперше ступив на землю після 9-годинного перельоту, то ледь не впав просто біля трапа. Спека стояла неймовірна, ноги набухли, а я мав на ногах класичні черевики. Ледве дійшов до термінала, де перевзувся в шльопанці і надів шорти. Столиця Мале – це невеликий острів, оточений з усіх боків Індійським океаном, а сам аеропорт знаходиться на сусідньому острові. Основний транспорт у столиці – це скутери і малолітражні автівки, а на острові Гулгу Мале їздять навіть автобуси до аеропорту. Цікаво, що на скутерах катаються інтелігентні чоловіки, одягнуті в білі сорочки, чорні штани і взуті в чорні черевики. І це в 35-градусну спеку», – ділиться спогадами пан Павло.

«До речі, щоб зробити з безлюдного острова посеред Індійського океану принадливу для відпочинку місцину, наша чеська фірма ще перед першими поїздками працівників відправила на той острів кілька кораблів з меблевою продукцією. Судна йшли через океани не один місяць, бо це кілька тисяч кілометрів шляху. А коли дісталися острова, то меблеві заготовки встигли відсиріти і набухнути, тож усе доводилося підганяти на місці», – зауважує наш земляк.

Острів, на якому кілька місяців пробув наш українець, справді для найбагатших відпочивальників. Одна ніч на тамтешній віллі обійдеться в 15 тис. доларів. На вигляд ніби простенькі хижки під солом’яними стріхами насправді буквально нашпиговані суперсучасним добром. Все дуже дорожезне і здатне задовольнити найвибагливіші забаганки гостей. Однак клімат там досить виснажливий, сонце на Мальдівах пече немилосердно. Воно стоїть чітко вертикально, не те що у нас вдома. А ще посеред океану дуже сильна волога. «Наш одяг, який складався з футболки і шортів, постійно був вологим і після прання повністю не висихав. А ще ящірки лазили по стінах нашої кімнати. Вони мене спочатку лякали, а потім я зрозумів, що плазуни пожирають комарів. Під час монтажних робіт завжди залишається багато сміття, через що створюються антисанітарні умови і з’являється безліч кусючих комах. Мені розповідали, що коли острів привели до ладу, вивезли весь непотріб, то комарі щезли», – згадує пан Павло.

До речі, Мальдіви недарма вважаються райським куточком на землі. Там постійно літо, середня температура повітря і води в океані – + 30 градусів. І штиль. Якщо власник вкладав у острів мільйони доларів, то знав, що цунамі йому не загрожують. Однак небезпека все ж таки чатувала на першопрохідців острова. Всі, хто працював там, перехворіли тропічною лихоманкою денге, яку викликає укус малярійного комара. Цікаво, що з суахільської мови назва перекладається як «хвороба, породжена злим духом». Хтось важко переніс лихоманку, хтось легше. Панові Павлу пощастило, у нього хвороба протікала у легкій формі. Тож усе минулося швидко. Хоча повторний укус такої комахи може викликати дуже неприємні наслідки. На жаль, вакцини проти цієї тропічної гарячки в світі ще нема.

Цікавлюся далі в свого співбесідника, з яких країн поруч з ним працювали спеціалісти. Виявляється, різноманітні роботи на острові виконували понад 1000 людей різних національностей: чехи, німці, малайзійці, бангладешці, шріланкійці, японці, словаки, росіяни, українці. Навіть був один наш… ужгородський ром. Мабуть, єдиний, котрий побував на Мальдівах. А ще з ним сталася цікава історія. На зворотній дорозі, коли всі вже летіли додому, в аеропорту щось переплутали і видали рому квиток у бізнес-клас. «На Боїнгу в бізнес-класі з Мальдів вертатися додому!!! Таке не кожному й присниться», – сміється пан Павло.

Екзотика на Мальдівах проявлялася всюди. Їжа була теж специфічною, занадто переперченою, не пристосованою до слов’янських шлунків. Вихід у цій ситуації знайшли дуже швидко – замінили кухаря для чеської бригади. Там наш пан Павло вперше скуштував папаю. А банани чи кокоси росли просто на пальмах, під якими будувалися вілли. Через спеку і вологість потрібно було пити щодня близько 5 літрів води, яку завозили в бутлях. Алкоголю не споживали, зізнається співрозмовник, та й не хотілося, бо клімат вимотував і робота була нелегкою. Відпочивали в п’ятницю (Мальдіви – мусульманська країна). Цікаво, що на острові посеред океану був wi fi, тож можна було спілкуватися зі своїми рідними. А ще мого чеського ужгородця надзвичайно вразило нічне небо і… чужі зірки, які з нашої української території не проглядаються.

В раю все-таки краще не працювати, а відпочивати. Що й робить переважна більшість населення Мальдівської держави. Однак, як не парадоксально, це лише здається, що на Мальдівах можна відпочивати без кінця. «Вже через місяць перебування на острові мені захотілось поїхати додому. Адже з дня у день один і той же клімат, пейзаж, одноманітність виснажують. Проте довелося працювати там аж 4 місяці. А дехто з моїх колег двічі чи й тричі ще повертався на острів після короткочасних перерв. Деревина меблів не витримує тамтешню вологість і псується. Тож потрібно постійно все підремонтовувати, аби мало гламурний для власників золотих гаманців вигляд. Жити ж там я однозначно не хотів би. Але якщо випаде нагода ще раз туди поїхати відпочити чи попрацювати, то не відмовлюсь», – підсумував нашу розмову закарпатець.

 

Мирослава ПАВЛЮХ


За матеріалами: Новини Закарпаття
12.12.2017
Публікація на http://nowyny.com/
Автор: adminA
Коментарі: 0
Переглядів: 1361

Коментарі

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]