Головна » 2012 » Вересень » 2 » Закарпатська Швейцарія, яку ми втрачаємо

Закарпатська Швейцарія, яку ми втрачаємо

Кілька швидкісних потягів – це крапля в морі брудних, повільних і старих «скотовозів». З таким успіхом можна стверджувати, що вертолітний майданчик біля Канева значно покращив транспортну ситуацію в районі. Можливо, не обов’язково все навколо «покращувати», може варто зберегти дещо й старе-перевірене, до того ж прекрасне?

Транспорт – одна з багатьох причин, чому ми не хочемо подорожувати Україною. Старі запилені «Ікаруси» більше надаються для написання якихось ностальгічних віршів, ніж для поїздок під час майже тропічної спеки. Я загалом нормально ставлюся до «Укрзалізниці», щоправда, поки в ній не їжджу. А ось нещодавно прокатався в плацкартному вагоні – і мені взагалі перехотілося будь-куди їхати. Відсутність бюджетних авіаліній – і ти вже майже невиїзний зі свого регіону. Квиток на літак з Ужгорода до Києва коштує якихось захмарних грошей, а поїзд за цим маршрутом їде майже 17 годин. Дорога туди й назад – це майже дві втрачені доби. То для чого кудись їздити? Я вже навіть не пишу про відсутність велосипедних доріжок. Зрештою, на велосипеді дуже далеко й не заїдеш, якщо ти, звісно, не замахнувся на потрапляння в Книгу рекордів Гінеса. Розрекламовані і добряче критиковані швидкісні «Хюндаї» - це позитивна, але все одно непомітна крапля в морі розваленої інфраструктури, яку давно пора міняти повністю, змінюючи в тому числі навіть ширину колії, щоб хоч якось влитися в європейську транспортну систему. Натомість у нас є транспорт, яким можна пишатися. Посеред Закарпаття є своя залізниця, збудована на початку минулого століття. Це Боржавська вузькоколійка, або, як її називають люди, «Анця Кушницька». Це зовсім невелика залізниця, яка розташована на території всього трьох районів: Іршавського, Виноградівського і Берегівського.

Цей «малий поїзд» їде поміж горами, селами, старими мостами над гірськими річками, полями, лісом і садами. Немає кращого транспорту для того, щоб проїхатися найблагословеннішою низинною частиною Закарпаття. Такої родючості, зеленого і фруктового розмаїття більше ніде зустріти не можна. Якщо на хвильку абстрагуватися від старого вагону, то можна повірити, що їдеш долиною серед Альпів. Потяг їде між персиковими деревами, як посеред літньої казки, повертає до лісу і зникає між горами. Саме на цій дорозі між гір і річок є станція «Хмільник», до якої не веде жодна дорога. Це загублена станція, вигадана невідомим австро-угорським інженером. Біля неї лише криниця і сливовий сад. Там можна опинитися, мабуть, тільки раз у житті, але цей єдиний раз туди таки точно варто потрапити. Скоро такої можливості може не бути, бо вузькоколійну дорогу продали через фонд Держмайна якійсь підприємливій жіночці з (sic!) Луганська. Нібито неприбуткова та залізниця, не окуповують її ні пасажирські, ні вантажні перевезення. Продали за ціною нижчою, ніж коштували б самі рейки при здачі на металобрухт. Невідомо чи місцеві громади зможуть відстояти і зберегти залізницю, але якщо не зможуть, то вже ніколи турист в Україні не зможе себе відчути як у Швейцарії чи Австрії. Здавалося б, треба зовсім небагато: підремонтувати вагони, встановити кондиціонери і відкривати екскурсійно-туристичні маршрути. Треба ще одне, найголовніше: розказати, що в Україні ми маємо таку унікальну, справді неймовірно добре продуману і прокладену «внутрішню» залізницю. Будь-яка Італія пишалася б нею і заробляла на ній, будь-яка Швейцарія знімала б промо-ролики про малий потяг, який їде між фруктових садів, і ці кліпи бачив би цілий світ. Ну що ж, розповідаю. Бо в тій же Швейцарії ви навряд чи побачите чудо техніки «Хюндай», який виходить з ладу біля кожного стовпа, але точно побачите щось подібне на «Анцю Кушницьку».

"Контракти"

За матеріалами: Новини Закарпаття
26.09.2017
Публікація на http://nowyny.com/
Автор: adminA
Коментарі: 0
Переглядів: 1739

Коментарі

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]