Розповідаючи про втрачений Ужгород, "Про Захід" часто згадує поважних його мешканців, успішних чиновників, лікарів, підприємців зі, здається, ідеальними родинами. Та, звичайно, Ужгород був неідеальним, і жили в ньому не лише правильні, чесні люди. Тому нині ми трохи відійдемо від звичного формату і розкажемо вам історію про шахрая, який у 1878 році поставив на вуха всю Європу.

Про Мікшу Вінтера ми дізналися з однієї з найперших газет Ужгорода – "Ung", яка виходила у нас із 1868-го по 1918-ий роки. У підшивці за 1878-ий про цього 24-річного юнака з Ужгорода писали протягом кількох тижнів – очевидно, резонанс у цієї справи був дійсно великий.

Отже, уявіть собі 24-річного юнака, котрий у часи Австро-Угорщини переїхав до Відня і вирішив заробити там грошенят. Високий, худорлявий молодий чоловік із кучерявим темним волоссям, чорною короткою борідкою та блідим аристократичним обличчям одразу зарекомендував себе багатієм, котрий любить повеселитися на світських заходах. У газеті згадується, що жив Мікша на широку ногу, орендуючи номер у готелі високого класу. Він вільно говорив угорською, німецькою, французькою та англійською мовами, мав хороші організаторські здібності і користувався (як сказано в статті, незаслужено) величезною довірою віденських підприємців.

Перед різдвяними святами 1877 року Мікша Вінтер відкрив у центрі Відня різдвяний ярмарок. У газеті цей ярмарок (в оригіналі – базар) називають картнергофським, однак нині Картнергофом у Відні називають лише старовинний готель у центрі міста. На сайті цього готелю сказано, що побудували його 1900 року і довгий час у тих стінах знаходився бордель. Можливо, готель у 1900 році збудували саме на місці базару Картнергоф, однак це цілком може бути і хибною думкою.

Бізнес ужгородця у Відні процвітав, кожен день роботи ярмарку приносив 400 форинтів чистого прибутку (судячи з наголосу написаного, в ті часи то була дуже пристойна сума). Такий успіх підштовхнув Мікшу відкрити такі ж ярмарки у Братиславі та ще одному австрійському місті Лінці. Товари для базару він закупляв там же, а ще від віденських промисловців, котрі працювали в околицях міста. Газета "Ung" писала, що товарні зв'язки з молодим ужгородцем підтримували найкращі підприємства Австро-Угорщини. Таким чином лише віденський ярмарок на різдвяні свята приніс йому 14 тисяч форинтів прибутку.

Відень у 1878 році. Можливо, приблизно такий вигляд мав базар Мікши Вінтера

Аж тут стався неймовірний скандал: виявилося, що Мікша Вінтер, котрий був винен кредиторам близько 50 тисяч форинтів, зник із Відня. Очевидно, позики молодий ужгородець брав для відкриття бізнесу, однак прибутки не віддавав, а вирішив просто забрати собі. Кредитори розповідали, що пан Вінтер позики вчасно не повернув, просив їх потерпіти, казав, що має намір відкрити базар у Парижі і вже отримав звідти гарні новини, тому мусить тимчасово поїхати до Франції. Кредитори підприємливому хлопцеві повірили, однак коли він не з'явився в обіцяний день і перестав подавати звісток, запідозрили недобре. Вони почекали ще деякий час, а тоді вже звернулися до поліції.

Коли до магазину Вінтера (можливо, він мав на базарі свій магазин, а, можливо, у газетній публікації йдеться про робочий кабінет) прийшли слідчі з членами спеціальної комісії, була відкрита каса, але в ній не виявили нічого, крім кількох "вошивих" форинтів. Ті ж 20 тисяч форинтів, які Мікша Вінтер незадовго до цього, у присутності свого бухгалтера, поклав до каси, зникли.

Поліція почала шукати ужгородця по всій Європі, проводила також допити усіх наближених до Вінтера осіб. У газеті йдеться також про допит коханки молодого ужгородця – Людмили Горе (з наголосом на останній склад). Вона стверджувала, що не знає нічого про місцезнаходження коханого, оскільки він, їдучи геть, взагалі обіцяв їй привезти подаруночки з Лондона.  Виявилося, що зникнення Вінтера було заздалегідь і добре продуманим. Забравши всі кошти з каси у Відні, він поїхав у Лінц, де теж "перевіряв касу". У той же час він обміняв усі гроші на золото, роздобув собі фальшивий паспорт і через Страсбург виїхав до Парижа.

Газета "Ung" називала Мікшу Вінтера напрочуд спритним, хитрим і, водночас, дуже удачливим шахраєм. Незважаючи на те, що поліція знала про його наміри сісти у Парижі на корабель до США, перехопити його не змогли. Корабель "Гердер" із ужгородцем на борту таки поплив до США, а австро-угорський консул в Америці, котрому телеграмою повідомили, аби він затримав Вінтера у порту, відповів, що немає це права, адже затримання суперечитиме американським законам.

Корабель "Гердер"

Ужгородська газета писала, що план поліції повністю провалився, а це означає, що Мікша Вінтер може почати нове життя в США, почуваючи себе там у повній безпеці. Однак вже у наступному номері "Ung"-а повідомили, що шахрая таки спіймали. Удача відвернулася від Вінтера: корабель "Гердер", на якому той плив до США, через сильний шторм, ніяк не міг увійти у порт Нью-Йорка, тож тамтешня поліція виграла час для того, аби отримати дозвіл на арешт ужгородця.

Австро-угорський консул повідомив телеграмою Міністерство закордонних справ про те, що Мікшу Вінтера затримали за кілька миль від Нью-Йорка у відкритому морі. Шахрая посадили на корабель "Померанія", який йшов до Гамбурга, там же на Мікшу Вінтера вже чекали представники віденської поліції. На жаль, газета "Ung" не повідомила, якою була доля грошей і золота, вкрадених Вінтером. Так само нічого невідомо про подальшу долю самого шахрая. Газета лише повідомила, що віденський базар перейшов у власність кредиторів. Найбільше же від афери Мікши Вінтера, як писали, постраждали промисловці з околиць Відня.

Корабель "Померанія"

Якщо ви думаєте, що у ті часи проблеми із законом були явищем поодиноким, то наведемо ще у приклад доповідь 1878 року ужгородського капітана поліції Яноша Мазурака. Він повідомив, що за попередній, 1877-ий рік,  він заарештував 941 ужгородця. Перелік усіх правопорушень, скоєних мешканцями міста у кінці позаминулого століття, наводити не будемо, скажемо лише про найцікавіші. Отже, одного ужгородця затримали за вбивство, 40 – за нанесення тілесних ушкоджень, 50 – за розбій, 90 – за бродяжництво, 200 – за замах чи неповагу до поліцейського, а найбільше, 280, – за крадіжки. Якщо взяти до уваги, що тоді в Ужгороді проживало приблизно 10 тисяч мешканців, то грубо підрахувавши, виходить, що зі ста мешканців Ужгорода за різного роду порушення закону тоді затримували десять. А це свідчить, що місто в ті роки було аж ніяк не безпечним.