Коли смертельно поранений Довбуш помирав – Карпати тремтіли від розпачу, через це й утворились скелі.

Серед мальовничого передгір’я Карпат у гущі темних лісів, де в тіні столітніх сосен цвіте казкова папороть, заховане таємниче кам’яне царство. Його цар давно помер, залишивши десятки легенд, жодна з яких не повідає людям правди про те, що було колись у його володіннях і що насправді заховане за цими тяженними чорними брилами гір. Залишились лише статуї невідомих істот, що колись виросли з-під землі, а зараз ховаються у важкому оксамиті холодно-зелених мохів. То Скелі Довбуша.

Велетні, що прийшли з теплого моря

Це було 70 мільйонів років тому. Тоді земля, де ми живемо, була теплим морем. Палюче сонце висушило води, а на дні його з гальки і пісків утворились дивовижної форми кам’яні велетні. Навіть зараз, якщо погладити долонею їхні кам’яні тіла, на руці залишаються дрібнесенькі піщинки.

Величезним півмісяцем шириною майже у 200 метрів простягнулись скелі основного масиву із заходу на схід. Найбільша група розташована поблизу сіл Бубнище та Поляниця Івано-Франківської, та села Труханів Львівської областей та в урочищі Заломи на південному схилі гори Соколова. Кам’яний масив – це розсип розкиданих по буково-ялиновому лісі каменів заввишки від одного до дев’яноста метрів.

«Відьма», «Вій» та «Блукаюча тінь»

Чи не кожна зі скель здавна мала свою назву. Чому саме таку – часом важко сказати; багато з них продиктовані самою формою каміння, інші навіяні містичними переказами. Дуже незвично виглядає сіра скеля “Книжка” заввишки в два людські зрости, яка нагадує за формою відкриту книгу. Та найбільш чудернацькі виникли вже у наші дні: “Поцілунок собаки-барабаки”, “Майн Кампф”, “Шлях самурая”, “Корчма при дорозі”, “Політ над гніздом зозулі”, “Лісоповал”, “Валіза Сальвадора Далі”.

Та чи не найцікавішим місцем комплексу є так званий Замок. Це печерний комплекс у північній частині Основного массиву. Із трьох сторін окреслений скелями, наче стінами, а з четвертої – захищений оборонним валом. Неподалік простежуються обриси своєрідних кімнат, які служили досить комфортним місцем для відпочинку, адже взимку тут не дуже холодно, а влітку приємно прохолодно. Навіть свій ставок мали ті, хто мешкали тут. Що саме тут було розміщено – точно не відомо. Та дослідники притримуються думки, що за княжих часів знаходилась справжня оборонна фортеця.

Слідами опришків

Коли смертельно поранений Довбуш помирав – Карпати тремтіли від розпачу, через це й утворились скелі, пізніше названі на його честь. Казками багатий карпатський край. Та, мабуть, не дарма про українського Робін Гуда було складено силу-силенну легенд.

У У XVIIІ столітті у місцевих лісах справді ховались опришки. Кажуть, тут вони зберігали те, що забирали від багатих панів. Тож відповідно багато легенд пов’язано зі скарбами.

Величезний камінь досі закриває вхід у печеру із золотом Олекси Довбуша. Відчинити її можна, сказавши заповітне слово. Та ніхто, на жаль, не знає цього слова…

На честь ватажка опришків названо і немало скель. Доторкнувшись до кам’яного серця Олекси, треба загадати кохання, і воно обов’язково буде у вашому житті.

Таємниці печерного комплексу

У моноліті північно-західних скель справді є печери. Деякі природного походження, деякі – створені людиною (вищезгаданий Замок). Останні досить майстерно оброблені – рівні стіни та стеля, навіть вироблені сходинки. Був тут і свій колодязь. Ймовірно, кілька століть назад печера служила скельним монастирем для давніх християн. Та місцеві жителі схильні вірити, що саме тут, переховуючись, жив Олекса Довбуш.

А якщо копнути глибше – побачимо на території Бубнища древнє сакральне городище. Кажуть, наші предки мали тут святилище-палеообсерваторію. Для чого служили ці глибокі ніші, вироблені у каменях? Мабуть, не дарма дивні ущелини ще давним-давно гуцули прозвали “Брамою на Цей Світ” та “Брамою на Той Світ”. Вірили, що через них приходили на землю міфічні Люди-Велети. Жителі Карпат і зараз пам’ятають немало легенд про тих Велетів…

Туристична стежка у скелі

Відпочинково-туристичною зоною скелі Довбуша стали ще за часів австрійського панування у краї. Такого висновку дослідники дійшли, проаналізувавши написи на скелях та зображення на старих листівках.

Із цим періодом в історії заповідника пов’язане ім’я Романа Шухевича. Вилізши без всякого спорядження на скелю Одинець, замість австрійського прапора, який височів там, він встановив український стяг. Було це у перші серпневі дні 1925 року – дні обласної зустрічі пластунів. Серед інших на зустріч прибув п’ятий курінь ім. Князя Ярослава Осмомисла із міста Стрий – курінь, до якого належав майбутній провідник української нації Степан Бендера.

Не менш популярні скелі Довбуша і серед сучасної активної молоді. Особливо їх люблять ті, хто займається скелелазінням. Навіть міжнародні змагання із цього виду спорту проводять тут. На скелях прокладено понад сто маршрутів різного рівня складності.

Інфраструктура довкола заповідника досить розвинена. Поїсти і відпочити туристам пропонують гостинні колиби. А любителі пожити у наметі можна зупинитись на місці централізованої стоянки, яка спеціально для цього обладнана.
Для тих, хто зібрався в дорогу:

Місце знаходження:

Івано-Франківська область, Болехівський район, cело Бубнище

GPS:
49°2’40”N, 23°40’52”E

Добратись до скель Довбуша можна різними шляхами: зі сходу — через Болехів і Тисів, або із північного-заходу — через Нижнє Синьовидне, села Тишівницю і Труханів.
Обов’язково беріть із собою зручне взуття.