— ”Список кораблів” — найінтимніша й найболючіша книжка. Писав про тих, хто пішов, але кого не можна забути. Це список імен, які супроводжують усе життя, — каже Сергій Жадан. Поетичну збірку "Список кораблів" і п’єсу "Хлібне перемир’я" представив у прямому ефірі "UA Культура". Фейсбук-трансляцію презентації за п’ять днів подивилися 82 тис. глядачів.

— У книжці 60 віршів. Писалися півтора року. Збірка, фактично є щоденником, — продовжує Жадан. — Особлива за змістом і формою. В ній використали дев’ять картин київської художниці Катерини Косьяненко. Два чи три роки тому виступав у Парижі. Прийшов в Український культурний центр, де була її виставка. Нас познайомила кураторка Тетяна Швед-­Безкоровайна, показала роботи. Вдома маю картину Катерини. Зображений маленький пес, а на його спині сидить птах. Мені страшенно подобається, що вона зробила для книжки. Її роботи суголосні з тим, що пишу. Спроба побачити універсальність, біблійно-християнську присутність у побутових речах. Не йдеться про віру, церкву. Це наша українська, барокова релігійність. У маршрутці має висіти іконка святого Миколая. В машині — розп’яття. А на в’їзді в місто поряд зі сміттєзвалищем обов’язково буде хрест, на якому написано "Спаси і сохрани". Такі речі виконують роль оберегів. Вірю чи не вірю, але хай висить про всяк випадок.

До книжки увійшли не всі вірші. В мене багато ненадрукованого. Видавець Святослав ­Померанцев жартує — після моєї смерті зробить музей Жадана з усього, що я йому віддаю, та надрукує книжку неопублікованих творів.

“Список кораблів” також є в аудіоформаті. Начитаний моїм голосом.

Дія п’єси “Хлібне перемир’я” відбувається 2014 року.

— Драма писалася минулої осені. Частково стосується подій, про які згадував у романі “Інтернат”. Це російсько-українська війна на Луганщині. Епізод із життя місцевих, які опинилися між двох армій. Намагаються зрозуміти, що відбувається. Пишучи, уявляв людей, яких знаю, з якими ріс і далі спілкуюся. На обкладинку дав своє шкільне фото — наша футбольна команда, з якою рвали газони Старобільського району 30 років тому. На початку книжки є знімок мого батька, зроблений на початку ­1960-х. Помер торік. А ще фотографія мого класу з покійним учителем математики. Він у вишиванці. І це коли говорять про русифікований Донбас. П’єса про пастку, в яку люди схильні заганяти себе. В наших реаліях це часто відбувається. Про вибір, який ти свого часу не зробив, і можливість дати раду обставинам, що виникли внаслідок. Це моя перша п’єса, видана окремою книжкою. Домовляємося з київським театром, восени сподіваємося бути на сцені. А з режисером Ярославом Лодигіним хочемо зробити аудіовиставу.

Глядачка Алла Раєвська поцікавилась, як письменник переживає карантин.

— Ломки немає. Останні шість років маю насичений графік, по 15–20 виступів на місяць. Але ситуація так склалася, мусиш це сприйняти. В мене є прекрасний сад під Харковом, у селищі Високому, де бував Сковорода. І я як старий сковородинець, бо закінчив Харківський педагогічний інститут імені Сковороди, йду шляхом Григорія Савича. Працюю в саду. Фізична робота дуже освіжає мізки. Позбавляє зайвих клопотів і турбот. Багато пишу. Перекладаю. Якщо карантин протримається ще місяць, вийду зі збіркою віршів, книжкою перекладів і п’єсою, яку пишу для друзів.

Сергій Жадан розказав про новий фільм за своєї участі.

— Минулого серпня з харківським режисером Михайлом Лук’яненком зняли фільм, де я в головній ролі. Він мене довго діставав, щоб написав сценарій короткометражки. Погодився з умовою, що гратиму головного героя. Написав простий пародійний і самоіронічний сценарій. Картина знята, монтується. Це кіно про себе — письменник, лауреат Шевченківської премії приїжджає з ревізією в українську середню школу. Там відбувається багато смішних, комічних, печальних, брутальних речей. У 40 хвилин увіпхали все, що можна. Хоч спочатку планували 15–17 хвилин. Бачив чорновий варіант, є претензії до виконавця головної ролі.

Глядачі цікавляться, чи читає Жадан молодих авторів.

— Закінчив роман “За спиною” Гаськи Шиян. Рекомендую. Ставлення до головної героїні різне, вона неоднозначна. Цікаво було подивитися, як можна писати про війну з такого ракурсу. З погляду жителів Західної України, які живуть у глибокому тилу й не розуміють, що відбувається на лінії фронту. Для мене українська література стала відкриттям у 7 років, і не закривається. З великим інтересом читаю молодих. Новинки видавництва “Смолоскип”, де вийшла моя перша книжка.