Путін весь зітканий із жахливих комплексів. З ним треба розмовляти. Але дуже відверто, предметно і зрозумілою для нього мовою

Останнім часом Григорій Явлінський опублікував кілька різко критичних статей про глухий кут російської зовнішньої політики, про небезпечне сповзання до глобального зіткнення, здатне знищити Росію і решту світу. Наполегливість його попереджень викликала у мене відчуття, що його тексти – результат не тільки серйозного наукового аналізу, але й володіння якоюсь ексклюзивною інформацією про ментальний стан російського керівництва, – пише Андрій Піонтковський для Радіо Свобода. І для мене не став сенсацією зміст його розмови з Путіним, яким Явлінський поділився днями:

– Володимире Володимировичу, ви розумієте, що ми наблизилися до війни?

– Так. І ми в ній переможемо.

Професійні ненависники Явлінського вже встигли звинуватити його в свідомій участі в путінському ядерному шантажі. Що значить участь?! Перш за все, я добре особисто знаю Явлінського і абсолютно переконаний в автентичності наведеного ним діалогу. Так, відповідь Путіна – це ядерний шантаж, більш того, це нова більш просунута стадія ядерного шантажу. Так, Путін свідомо виголосив ці слова, і він хотів, щоб Явлінський транслював їх місту і світу. Він хотів, щоб світ знав: Путіна не лякає війна і він вважає, що в ядерній війні може перемогти.

Явлінський зобов'язаний був нам це повідомити. Стан російського пацієнта – найважливіша інформація для всього світу.

Стан російського пацієнта – найважливіша інформація для всього світу

Путін вперше публічно виголосив слова: «І ми в ній переможемо». Але як саме він збирається в ній перемогти, я докладно розповів ще в 2014 році в статті «Путін має намір виграти Четверту світову війну». В силу винятковоъ важливості й актуальності обговорюваного питання дозволю собі навести велику цитату з цієї публікації:

У своїй знаменитій кримській (Судетській) промові хороший Путін втілив смутні колективні геополітичні фантазми російської політичної «еліти» в чіткі концепти: роз'єднана нація, збирання споконвічних земель, «Русский мир». Так був сформульований порядок денний Четвертої світової війни. І це не порядок денний збереження статус-кво. Навіть найскромніша практична реалізація амбітної ідеї «збирання російських земель» зажадає зміни державних кордонів, принаймні, двох країн – членів НАТО –  Латвії та Естонії.

І які ж інструменти, крім своєї знаменитої «духовності», могла б задіяти для успішної конфронтації з блоком НАТО і анексії територій країн, що входять до нього, держава, що в рази поступається НАТО за економічним розвитком, науково-технологічним рівнем, потенціалом конвенціональних збройних сил? Тільки ядерну зброю. Але, запитаєте ви, хіба не загальновідомо, що в сфері ядерних озброєнь Росія і США так само, як і півстоліття тому, пербувають у патовій ситуації доктрини взаємного гарантованого знищення і, отже, ядерний фактор можна виключити зі стратегічних розрахунків.

Справа в тому, що це не зовсім так, а вірніше, зовсім не так. У волатильній геополітичній ситуації ядерна держава, орієнтована на зміну статусу-кво, що володіє переважною політичною волею до такої зміни, великою байдужістю до цінності людських життів (своїх і чужих) і певною часткою авантюризму, може домогтися серйозних зовнішньополітичних результатів погрозою застосування або обмеженим застосуванням ядерної зброї. Адже ядерна стратегія це не сухий математичний аналіз сценаріїв обміну ударами, а багато в чому драматичний психологічний поєдинок.

Путінський порядок денний Четвертої світової війни ж не ставить собі за мету знищення ненависних США, чого можна було б сьогодні досягти тільки ціною взаємного самогубства. Цей порядок поки що значно скромніший: розширення «Русского мира», розпад блоку НАТО, дискредитація і приниження США як гаранта безпеки Заходу.

Розглянемо в цьому контексті, наприклад, один широко обговорюваний серед експертів можливий сценарій епохи Четвертої світової війни. У плані реалізації духопід'ємної концепції збирання корінних руських земель, проголошеної історичною промовою В. В. Путіна 18 березня, російськомовні жителі Нарви (Естонія) проводять референдум про приєднання до "Русского мира». Для реалізації підсумків їх вільного волевиявлення на територію Естонії вводяться озброєні до зубів «зелені чоловічки» з відзнаками або без таких і діловито розставляють нові прикордонні знаки. Які будуть в цій ситуації дії агресивного блоку НАТО?

Згідно з ключовою статтею 5-ю статуту цієї організації, всі його держави-члени повинні надати Естонії негайну військову підтримку. Деякі з цих держав мають технічну можливість елімінації прибульців протягом півгодини засобами дистанційного вогневого впливу. Відмова союзників Естонії виконати свої зобов'язання стане подією історичного значення: вона буде означати принизливий кінець НАТО, відхід США зі світової арени і повне політичне домінування путінської Росії не тільки в ареалі «Русского мира», а й на всьому європейському континенті. Саме цей результат потрібен Кремлю, а не якась там Нарва і тим більше не її пасіонарні російськомовні жителі. І, тим не менш, відповідь на запитання – чи буде НАТО захищати Естонію в разі спроби її згвалтування сусідньою суперядерною державою? – зовсім не очевидна.

А ось Путін знає, що вони знають, що якщо прийдуть на допомогу Естонії, то він може відповісти дуже обмеженим ядерним ударом: знищить, наприклад, дві європейські столиці. І поставте тепер себе на місце лауреата Нобелівської премії миру Обами. Він залишається єдиним, хто якось може втрутитися в настільки несподівано загострений конфлікт навколо нікому в США невідомого, та пропади воно пропадом, містечка Narva. А вся прогресивна і навіть вся реакційна американська громадськість дружно кричать йому під руку: «Ми не хочемо вмирати за f ***** Narva, Мr. President!».

До речі, такої ж думки, як з'ясувалося, дотримується і переважна більшість жителів ФРН, де недавно було проведено опитування громадської думки на тему: «Чи повинна ФРН буде виконати свої союзницькі зобов'язання щодо Естонії в разі її військової конфронтації з Росією?». 70% миролюбних німецьких громадян відповіли твердим Nein: Німеччина повинна зайняти нейтральну позицію в цьому конфлікті.

Путін давно спостерігає за своїми західними партнерами і глибоко зневажає їх. А як же ще ставитися до них, якщо канцлери і прем'єри великої Європи шикуються в чергу послужити холуями на його газоколонках за жалюгідну винагороду в 2 мільйони євро на рік? Путін переконаний, що переграє їх в потенційних військових конфліктах, які виникнуть на шляху реалізації його великої ідеї «Русского мира», незважаючи на те що Росія набагато поступається НАТО у сфері звичайних озброєнь і не перевищує США в ядерній сфері. Духом ми візьмемо. Духом і нахабством. «Як школяреві битися з добірною шпаною», до того ж ядерним ломом підперезаною, яка раптом що ним розмахує?

Що сталося за минулі чотири роки? Колективний західний Чемберлен, повільно розвертаючись, зробив свій перший крок у відповідь на наростання ядерного шантажу Москви. Ядерна риторика Кремля, спрямована на підрив ключової статті 5-ї статуту НАТО, була почута, проаналізована і прийнята до уваги. Члени альянсу домовилися про розміщення на постійній основі на території країн Балтії символічних контингентів НАТО, включно з американськими військовослужбовцями. Розміри цих контингентів не мають визначального значення. Вони не здатні на наступальні дії, і, розрахунок НАТО був на те, що їм не доведеться брати участь і в оборонних операціях. Принциповий сам факт присутності жменьки американських солдатів і офіцерів у балтійських країнах. Вони – живий щит стримування, заручники-смертники, якщо хочете.

Весь задум кремлівських шантажистів будується на тому, що, заславши в балтійські країни важливих «зелених чоловічків» і розмахуючи ядерною дубиною, вони залякають і паралізують Європу і США питанням: «Ви готові померти за Нарву?» Символічна присутність американських військовослужбовців у районі Нарви психологічно розгортає ситуацію на 180 градусів. Тепер поява там першого озброєного «ввічливого чоловічка» автоматично означає вступ Російської Федерації у війну зі США. Чого саме і прагнув уникнути Кремль своїм ядерним шантажем.

Багатьом спостерігачам, включно з автором цих рядків, здавалося тоді, що цей крок зупинить кремлівських авантюристів. Ні, після певної розгубленості, гібридна психологічна війна відновилася. Путінське впевнене «Так. І ми в ній переможемо» означає, що і сьогодні Путін відсотків на 90% впевнений, що Захід злякається його погрози «ядерної ескалації заради деескалації» і відступить. А якщо не відступить відразу, то з 99%-ою вірогідністю відступить і не відповість після першого ж ядерного удару. З такими шансами – або, точніше, з такими уявленнями про свої шанси – азартні персонажі охоче грають у Володарів Світу.

Путін не раз і не два малював у своїх виступах і відеоінтерв'ю апокаліптичні картини завдання їм ядерного удару. І, як справедливо зауважив один спостережливий коментатор, міркує він про це з явним прагненням. Судіть про це самі, подивившись уважно, наприклад, на обличчя президента Росії в фільмі «Миропорядок 2018»: він заявляє Соловйову, що не потрібен йому Світ без Путіна у владі. Так, саме без Путіна у владі. Пояснив же нам Володін, що Росія сьогодні – це і є Путін при владі.

Йдеться про потенційного ядерного терориста, що взяв у заручники населення своєї власної (їм, росіянам, на людях і смерть красна!) і багатьох інших країн. З ним треба розмовляти. Але дуже відверто, предметно і зрозумілою для нього мовою. Так, у нього було важке дитинство. І юність, і зрілість, до речі, теж (спробуйте стільки років прослужити «пробочником» у гордовитого Собчака. Путін весь зітканий із жахливих комплексів.

Збігом обставин на чолі Росії (далеко не в перший раз) опинилася людина, яка керується своїми психологічними комплексами і переслідує абсурдні зовнішньополітичні цілі, що не тільки нічого спільного не мають із забезпеченням безпеки країни, а й ставлять під загрозу саме її існування. Якщо, звичайно, країна дійсно ще існує, а не бовтається підвішеною на чекістському гаку.

Андрій Піонтковський