Середньовічне місто Ужгород жило своїм життям. Якщо на Замковій горі та вулиці жили переважно дворяни, світська і духовна знать (у місті було вже декілька церков), то на Млинарській (тепер Підградській), Шерстяній (тепер Духновича), Базарній (тепер Духвовича) проживали селяни, ремісники, торговці.

Будинки були приземистими з невеликими підсліпуватими вікнами. Головним будівельним матеріалом служили саман і дерево, йдеться у підручнику "Мій Ужгород". Не було ні каналізації, ні водопроводу. Були будинки, які мали кілька поверхів. Поверхи утворювали виступи (балкони, лоджії), що нависали над вулицею. Суміжні будинки ледь не торкалися один одного своїми горішніми поверхами. Кожна сім'я мала свій будинок, точніше садибу, де були грядки і садок, хлів, льох, виноградна давильня тощо. Садиба оточувалася надійною стіною, вхід у будинок і вікна закривалися масивними дверима і віконцями (середньовічна людина всього боялася і небезпідставно).

Більшість городян були позбавлені звичних для нас зручностей. У холодну пору їх будинки опалювалися з допомогою вогнища, дим від якого, в кращому випадку, виходив через витяжний козирок, розташований над вогнищем, в гіршому - через вікна та отвір у покрівлі. Влітку в помешканні було більш-менш світло, восени ж і в зиму стояв напівморок, адже воно освітлювалося з допомогою масляних ламп і сальних свічок, які багато коптіли й чаділи, та мало розганяли темряву. Воскові свічі були по кишені лише багатим городянам та церкві. Кухні в будинку здебільшого не існувало, страву готовили в тому помешканні, де було вогнище, там же і накривали на стіл. Взимку мешканці будинку страшенно мерзли, а тому в помешканні не скидали верхнього одягу то головного убору, коли ж укладалися спати, то роздягалися прямо в ліжку, щоб хуткіше кинутися під рятівну ковдру. Меблі в будинку - столи, лави, ліжка, шафи - були грубими і масивними. Окремих кімнат для дітей та жінок будинок майже не мав. Одним словом, у середньовічному Ужгороді майже все було як у селі, місто й було лише великим селом, оточеним захисною стіною. Міські будинки нумерацій не мали, її замінювали розпізнавальні знаки - барельєфи на релігійні сюжети, скульптурні сюжети господарів, гербові знаки тощо. Основною архітектурною прикрасою середньовічного Ужгорода служив замок, церква, дзвіниця.

Основними деталями одягу ужгородців буди льняна сорочка, короткі штани, верхня сорочка, плащ (іноді з капюшоном). Поступово стало модним натягувати поверх коротких штанів дебелі панчохи, які в ХIV ст. перетворилися в штани сучасного типу. Жіноче вбрання на зорі середньовіччя мало відрізнялося від чоловічого. Проте з часом ситуація змінилася. Жінки почали носити дещо модніший одяг (наприклад, на голові, плаття з довгими рукавами, фартух чи коротку нижню юбку). Селяни шили свій одяг з грубого домотканого полотна, більш заможні городяни замовляли вбрання з бавовняної тканини та шовку. Одяг духовенства поступово став відрізнятися від одягу мирян. Вбрання щедро прикрашали мереживом і вишивками із закарпатськими, українськими, словацькими, угорськими орнаментами. Поступово склалися два типи вбрання: селянське та міське.

Місто непогано забезпечувалося продуктами харчування. Довкола міста селилися хлібороби. Щодня прибували на міський ринок їхні вози, навантажені всякою поживою, на будь-який смак чи гаманець. Хоча харчувалися городяни загалом скромно. М'ясні страви навіть заможні споживали не щоденно, селяни ж смакували ними лише в найбільші свята. Замість цукру споживали мед. Споживали переважно житній хліб, молоко, сир, каші, боби, овочі, фрукти, риба було здебільшого делікатесом. Задовольнялися городяни також дарами ліcy. Безперечно, що прийняття їжі не обходилося без хорошого вина чи горілочки. Харчувалися нерегулярно, городяни тримали релігійні пости. У житті міських низів зберігалися риси селянського побуту та звичаї. Інша справа - життя багатших городян, не пов'язане з копирсанням у землі. Заможні городяни дедалі більше полюбляли комфорт і розкіш, які, одначе не виставляли напоказ. Так, свої будинки вони обставляли більш добротними меблями (столи, лави, ліжка, скрині тощо). Ритм життя в місті пришвидшувався. Якщо селянину було достатньо знати, що робиться в його селі, то городянин підтримував зв'язки з іноземним купецтвом і знав, що діялося в світі. Він більше, ніж селянин, цікавився політикою, від якої залежав його добробут, а часом і життя.

В цілому городяни вміли не лише працювати, а й проводити своє дозвілля. Вони любили ходити до фортеці, на площу до християнських святинь, молитися до церкви, відвідувати видовища та виступи приїзжих жонглерів - середньовічних бродячих артистів чи вагантів - мандрівних кліриків, шлягерів та студентів. Городяни особливо ретельно відзначали релігійні свята. Вони влаштовували також гулянки з музикою і танцями. Танцювали коломийки, чардаш тощо. Дівчата вечорами збиралися на прядки та скубачки (скубли пух і пір'я на подушки та перини). За роботою вони обмінювалися жартами, анекдотами. Потім до них приходили парубки - і починалася забава: веселі гульки з музикою та співом.

Найзначнішою перевагою проживання городян, у своєму місті було те, що кожен знав іншого і міг прийти на допомогу у скрутну хвилину.