Тячівську Округлу називають селом діамантових ранків. Воно розляглося в мальовничій гірській місцевості за 15 кілометрів від районного центру. Відоме своєю давньою історією, а насамперед тим, що в місцевому костьолі св. Фелікса зберігається найдавніший орган в області, який установили ще 1800 року.

Цей населений пункт важко назвати туристичним: відомий колись тутешній лікувальний комплекс "Чорна вода" вже не приваблює стількох відпочивальників, давні соляні шахти не збереглися до наших часів – от тільки чудові гори з округлими "шапками" (через що, власне, і походить назва села) і далі кличуть поодиноких мандрівників.

Нині Округла адміністративно керується Лазівською сільською радою. Її голова Василь Ключкей розповідає, що найбільш проблемними питаннями є дороги та сміття. Центральну трасу востаннє капітально ремонтували ще в 70-х роках минулого століття, тож ямкові латання її врятувати не спроможні. З побутовими відходами ситуація ще гірша: оскільки жодна фірма не береться вивозити з села сміття, воно часто опиняється на стихійних звалищах і під час повеней змивається річкою. Хоч тутешнім мешканцям живеться важко і роботи їм знайти непросто, головне, каже Василь Ключкей, що люди зуміли зберегти свою толерантність. В Округлій, до прикладу, чудово вживаються угорці, румуни й українці, і жодного разу між ними не виникало етнічних чи міжконфесійних скандалів.

Загалом історія села бере початок із кінця XVII століття. Нині воно вважається одним із найстарших населених пунктів Тячівського району, а тому одним із найменш досліджених та описаних. Першими поселенцями Округлої були солекопи, адже пласти солі тут містилися майже біля поверхні землі, що значно спрощувало доступ. Місцевий люд займався тим, що видобував і виварював сіль для дальшої товарної реалізації. Згідно з оповідями, колись до столу угорського короля подавали яблука з вільного міста Тячева та сіль із села Керикгедя (вона вважалася серед європейських алхіміків найкращою). 

Назва Керекгедь у перекладі з угорської мови означає "кругла гора". Саме вона вважається найпершою назвою села, а виникла, ймовірно, через те, що з усіх боків місцина оточена високими горами з округлими вершинами. Заселили мальовниче місце, за документами, угорці – вихідці з округу Дебрецен, котрі ховалися тут від нападів та утисків турецьких вояків. 

Шахти закрили, вхід замаскували

Основний склад населення формувався за Австро-угорської імперії, що пояснює його різноетнічність. У цей час відбувалося розширення солерозробок. Спеціалісти Солотвинського солерудника відкрили в Керикгеді промисловий видобуток солі. В 1773 році почалися роботи на так званій "Шахті Стефаника", а 1792-го – на "Шахті Ференца". Після відкриття цих двох видобутків сюди почали приходити на роботу й жителі села Шандрова Хустського району. Окрім цього, заселення відбувалося й за рахунок політично неблагонадійних громадян Австро-Угорської імперії: уряд засилав у соляні шахти людей, засуджених до примусових робіт та непокірних очільництву імперії.

Соляні шахти проіснували до 1856 року, коли з невідомих причин у них було зупинено промисловий видобуток. Частина солекопів перейшли на роботу до Солотвинського солерудника, залишаючи свої сім’ї в селі, а решта працювала на нововідкритих лісорозробках. Населеному пункту належало 120 гектарів землі, на яких трудилися дружини солекопів. Поміщицьких господарств у Керикгеді не було, тому й серед кріпаків його мешканці ніколи не значилися. З 1840 року у селі діяла початкова школа, яку відкрили за сприяння керівництва Солотвинського солерудника. У ній працював всього один учитель, який перебував на утриманні солекопальні.

Нині навіть входи до керикгедівських шахт знайти проблематично.

Найімовірніше, вони засипалися з часом, хоча старожили розповідали, що деякі з шахт спеціально замаскували. Аби не втратити джерело солі після закриття місць видобутку, жителі села викопали 14-метровий колодязь, з якого брали ропу – солену воду. Її висушували, діставали таким чином сіль і розвозили по навколишніх ринках Мараморощини, де реалізовували або обмінювали на харчі або речі. Поступово, зі здешевшанням та загальнодоступністю солі, колодязь теж став непотрібним і зник. Нині поряд з тим місцем – замулене й опріснене озерце, яке колись, подейкують, теж було соленим.

Орган чекає на ремонт в Мукачеві

Однією з найдавніших пам’яток Округлої є, як уже згадувалося, римо-католицька церква, збудована 1725 року в близькому до романського стилі. Цікаво, що більшість сільських храмів того часу зводилися з дерева, тоді як майстри Округлої вже користувалися каменем і володіли технікою аркового будівництва стелі. Широкі могутні стіни, напівкруглі арки, стеля, що тяжіє своєю масивністю, і невеликі вікна, більше схожі на бійниці середньовічних фортець, – такою церква збереглася й до наших днів. У селі кажуть, що спочатку ця будівля була всього лише соляним складом і тільки потім стала культовою спорудою. Внутрішня оздоба храму теж незвична, адже в ній використані скульптури святих і демонів, а ще – звичайних людей.

Нині він підпорядковується францисканському ордену Римо-католицької церкви. Коли "Замок" приїхав до Округлої, храм якраз ремонтували. Не побачили ми й старовинного органа – його, як виявилося, вже кілька років тому вивезли з костьолу на ремонт. Однак дізнатися, де саме реставрують безцінну реліквію й коли її повернуть в Округлу, з’ясувати було непросто. Тячівський священик Іштван Рац розповів, що інструмент через свій поважний вік був у дуже поганому стані, тому керівництво Римо-католицької Апостольської адміністрації Закарпаття вирішило забрати його на ремонт. Куди повезли старовинний орган – ніхто з місцевих не знає. Одні кажуть, що він в Україні, інші – що в Угорщині, треті – мовляв, в Австрії. Прояснити ситуацію змогла Апостольська адміністрація, у якій повідомили: нині орган знаходиться у Мукачеві. Він так і не відремонтований, проте вже ведуться перемовини з львівськими спеціалістами.

Тетяна Літераті

Старий Замок Паланок