Хустський замок завжди був державною власністю, лише чотири роки належав “графу хустському”

Поціновувачі історичної пам’ятки активно досліджують замок.

Столичний архітектор-проектант Богдан Шерегій, родом із Хуста, має досить ексклюзивне захоплення. Ось уже понад 30 років він самотужки займається дослідженням Хустського замку, а саме вивченням та відтворенням унікальної архітектури. Каже, легендарна фортеця змалку приваблювала його своєю таємничістю, а фантазія, виливаючись на художніх полотнах, домальовувала руїнам їхній первинний вигляд.

Згадує пан Богдан і свій перший так званий ескіз замку, який зробив у 12 років, побачивши у виданні професора УжНУ Михайла Трояна малюнок з манускрипта ХVІІІ ст. Опісля до рук потрапила праця чеського дослідника Яна Душанека під назвою «Хуст у Марамороші», яку йому переклав дідусь. Звідси й почерпнув перші знання з опису відомої фортифікаційної споруди.

З того часу пан Шерегій настільки захопився відтворенням Хустського замку, що навіть майбутню професію пов’язав із архітектурою середньовіччя, закінчивши тодішній Київський інженерно-будівельний інститут за напрямом «Реконструкція старовинної забудови». З кінця 90-х років змінив олійні фарби та пензлик на комп’ютерну мишку: почав відтворювати замок у різних архітектурних програмах. Згодом, із розвитком технологій, зацікавився розробкою моделювання твердині в 3D-реконструкції на основі старих планів.

Однак якщо дані першого рівня замку можна було знайти в доступних архівах і за ними проектувати, то із відтворенням втрачених споруд верхнього було сутужно, якби не знайомство з хустським громадським діячем Іваном Куделею, який активно займався популяризацією Хустського замку.

За допомогою друзів із Німеччини хустянин отримав доступ до даних австрійського військового й державного архівів, які містять серйозні зібрання різних креслень замку, навіть проекти реконструкції. Ідеться про період середини – другої половини ХVІ ст., коли замок належав австрійській короні, та з кінця ХVІІ ст. до його руйнації (1766 рік). Відтоді дослідник Богдан Шерегій працює над монографією про архітектурну спадщину замку. Наразі він є координатором робочої групи, створеної з метою збереження й відновлення цієї пам’ятки архітектури та містобудування національного значення. Про деякі цікаві й водночас маловідомі таємниці замку «Карпатський об’єктив» дізнався в розмові з ним.

Один із власників замку отримав у подарунок від короля титул «граф хустський»

Про те, що Хустський замок у добу своєї могутності вважався одним із найміцніших і найнеприступніших, знають усі, хто бодай трохи цікавився його історією. Про силу тутешніх мурів писав турецький мандрівник ХVІІ ст. Евлія Челебі: «Хустський замок розташований на вершині гори Хасана. Мури його високі й товсті, і своєю могутністю він схожий на фортецю Іскандер, бо висота його веж сягає неба». Однак про іншу особливість замку, якою він відрізнявся від інших на Закарпатті, пересічним краянам не настільки відомо.

Річ у тім, що ця фортеця завжди була державною – належала королю, її намагалися не передавати в приватну власність. Це був військовий об’єкт, функція якого полягала в охороні соляних промислів. Історичні джерела говорять, що сіль – цінний стратегічний продукт того часу – добували навіть поблизу Хуста. Під охороною замку були й п’ять коронних міст, а торговий шлях – сплав солі по Тисі – пролягав аж від соляних копалень Мараморош-Сігету вздовж коронних міст до Угорщини. Інколи соляні копальні разом із замком передавалися в довгострокову оренду за конкретні щорічні виплати в королівську казну. Приміром, Габор Перені отримав право оренди за 20 тисяч золотих щорічної виплати.

А одного разу, і це єдиний випадок в історії, замок був подарований імператором Рудольфом II у спадкове володіння генералу імперської армії Джорджіо Баста. Останній навіть отримав титул «граф хустський» і був його володарем протягом чотирьох років – з 1600-го по 1604-й, поки його не вигнали прибічники Іштвана Бочкаї. А дворянське зібрання домоглося, щоб титул «граф хустський» імператор скасував, оскільки замок державний. Тож його власниками завжди були королі або трансильванські князі, однак вони могли подарувати фортецю своїм жінкам, передати у власність братам, але коли змінювалася династія, змінювались і власники.

Із замком пов’язані романтичні події, підтверджені фактами

Одним із таких фактів є ліричне послання великого поета Угорщини епохи ренесансу Балінта Балашші на ім’я Крістіни Годьмашші, красуні із замку Хуст.

Барон Балінт Балашші – воїн, поет, перекладач, засновник угорської ліричної поезії (писав угорською, словацькою та турецькою), маючи блискучу освіту й володіючи багатьма мовами, але позбавлений родових статків, вступив на військову службу до короля Угорщини та імператора Священної Римської імперії Рудольфа ІІ. У війні проти трансильванського князя Іштвана Баторі очолив один із загонів угорських гусарів імператорського полководця Йоганна (Яноша) Рюбера. У 1576 році під час сутички з трансильванським військом Кріштофа Годьмашші отримав поранення – удар «бойовою палицею» по шоломі – і був узятий у полон та переданий для ув’язнення в замок Хуст. Комендант фортеці Гаспар Корніс, зважуючи на високе походження та поетичну славу Балінта Балашші, утримував його як гостя під слово честі.

Більше того, відомий поет користувався особливою прихильністю дружини генерала Кріштофа Годьмашші, Крістіни Годьмашші-Шаньїкі, яка гостювала в Хустському замку. У ті часи, догляд за пораненим лицарем був однією з почесних справ для високородних дам. Близькість до молодого та відомого чоловіка породила взаємну закоханість. Але для Балінта Балашші то було тимчасове захоплення, бо насправді він безнадійно любив Анну Лошонці, дружину егерського коменданта. Рік потому поет міг би оженитися на Крістіні Годьмашші, оскільки вона стала вдовою.

Але він був переведений для почесного ув’язнення до двору князя Іштвана Баторі в Дюлафегерварі й згодом одружився на Крістіні Добо, дочці героя оборони Егерської фортеці Іштвана Добо. Це був династичний та меркантильний шлюб з боку поета. У 1594 році, захищаючи від турків фортецю міста Естергом, Балінт Балашші загинув від важкого поранення гарматним ядром. Однак він залишив по собі неоціненний скарб – ліричну поезію, перлиною якої є послання красуні із замку Хуст.

У Хустському замку сховані скарби?

З кожним замком пов’язані легенди про заховані скарби, і Хустський теж не є винятком. Такі припущення, вважає дослідник Богдан Шерегій, мають право на життя. Адже відомо, що в 1600 році тодішній власник замку Джорджіо Баста накопичив у фортеці фантастичні багатства, зібравши докупи всі трофеї, здобуті під час битв із трансильванськими князями. А ось чи встиг він їх вивезти із замку під час облоги, невідомо.

Також на території замкового комплексу є захоронення аристократів графа Ференца Редеї та його сина Ласла. Відомо, що в ті часи до могили клали особисті речі померлого, зокрема й коштовну інкрустовану зброю, золото, срібло тощо.

Дослідник упевнений, що в замку були й підземні ходи – невід’ємний атрибут структури будь-якої фортифікаційної споруди з точки зору безпеки власників. Більше того, на старих схемах карти один із таких підземних ходів навіть зображено й позначено як льох коменданта. Загалом є різні припущення щодо наявності розгалуженої мережі підземних ходів. Однак востаннє серйозні археологічні дослідження тут проводилися в далекому 1949 році. У наш час цю роботу розпочали волонтери, які активно зайнялися розчищенням руїн Хустського замку, а Івану Куделі навіть удалося відшукати якийсь прихований хід.

Достеменно ж відомо, що на території середньовічної споруди, як свідчать історичні документи, був також колодязь глибиною 160 метрів. Та його закидали старою непотрібною зброєю. Безсумнівно, з початком археологічних досліджень відкриється багато таємниць, бо культурний шар історичної пам’ятки є надзвичайно багатим.

Замок знищений не від удару блискавки

Замок не був зруйнований від удару блискавки під час бурі в 1766 році, адже на той час на складі фортеці знаходилося дуже мало стрілецького пороху. Однак залишившись без даху, який таки згорів унаслідок пожежі, споруда почала дуже швидко руйнуватися. Після бурі ще десять років тут діяв гарнізон. Жупанат навіть спробував зберегти замок, почав ремонт, але це виявилося безнадійно.

У 1773 році імператриця Марія Терезія відправила свого сина Йосифа оглянути фортецю. Він розпорядився перевести гарнізон до Мукачева, а вхід у Хустський замок забарикадувати. З того часу твердиня перестала існувати як військовий об’єкт, а в 1799 році уряд дозволив розібрати східну частину верхнього замку на будівництво римо-католицького костелу. На одній із його стін було знайдено напис: «Ми є членами ордену Хустського замку, не зруйнованого неприятелями, а зруйнованого стихією. І нехай престол вічного бога буде настільки твердим, як і був твердим колись замок».