Головна » 2018 » Червень » 16 » Що чекає Росію - країна прокажених

Що чекає Росію - країна прокажених

Країна прокажених. Що чекає Росію

Ні, Росії не загрожує ані ізоляція з боку Заходу, ані жорстка конфронтація. Захід не збирається заганяти Кремль у кут. Усе набагато гірше: Захід залишає Росії один сценарій – загнивання

Створюється враження, що у американської адміністрації несподівано виник синдром "розщепленої" свідомості. Минулого року Вашингтон відкидав усі спроби Кремля замиритись. Відомо про два плани відновлення дружби зі США, запропонованих Москвою. У березні 2017 року Кремль намагався спокусити Білий дім феєричною програмою створення "осі" Москва-Вашингтон, яка передбачала "особливі консультації" з питань війни в Афганістані, ситуацію в Україні (звісно, без участі українців), іранської ядерної угоди та денуклеаризації Корейського півострова, – пише Лілія Шевцова для Радіо Свобода. Американські силовики запрошувалися за стіл з російськими партнерами обговорювати питання "взаємного інтересу". Москва була готова до нової ери у відносинах зі США і, мабуть, у Кремлі були збентежені, коли Вашингтон відкинув цю ініціативу. Ну, а як Дональд Трамп міг її підтримати? Особливо після того, як стало очевидно російське хуліганство під час американських виборів. Піди Трамп на обговорення кремлівських ідей – він би точно потрапив під звинувачення в державній зраді.

Очевидно, російські стратеги не усвідомили, наскільки американці були обурені кремлівськими витівками, бо в липні Москва ще раз спробувала примиритися, запропонувавши Білому дому пакт "про взаємне невтручання". Знову облом: замість підтримки пакту в Вашингтоні виписали Росії нові санкції і зайнялися підготовкою "кремлівського списку", який повинен зробити найближчих соратників російського президента нерукопожатними.

Росія стає символом неприємностей, яких слід уникати

І ось у момент, коли Кремль очікує нового ляпаса, Вашингтон погодився на відновлення діалогу з Москвою. За часів Барака Обами вищим американським військовим було заборонено зустрічатися з російськими візаві. Так, генерал Філіп Брідлав, під час перебування командувачем збройних сил НАТО, не мав права спілкуватися з росіянами. А ось генерал Кертіс Скапарротті, що змінив його на цій посаді, в січні зустрівся з начальником російського Генерального штабу генералом Валерієм Герасимовим. Владислав Сурков і Курт Волкер продовжать шукати вихід з конфлікту на Донбасі. Томас Шеннон, третя людина в Державному департаменті, буде обговорювати питання ракетних озброєнь з заступником міністра закордонних справ Росії Сергієм Рябковим.

Чи означає це, що Вашингтон готовий почати нове "перезавантаження"? Ні, не означає. Відновлення діалогу з Москвою не заважає прокурору Річарду Мюллеру добиватися допиту президента Трампа, щоб з'ясувати причину його симпатії до президента Путіна. Зі свого боку Трамп змушений за наполяганням свого кабінету схвалити відправку в Україну летальної зброї. Функціонери Демократичної партії, опублікувавши доповідь "Путінська асиметрична атака на демократію в Росії і Європі: наслідки для національної безпеки у США", відкрито говорять, що стримування Росії – їхнє стратегічне завдання.

Змінюються настрої в Європі. Один з найвпливовіших комісарів Європейського союзу Гюнтер Еттінгер доводить, що не вчинив нічого поганого, коли спілкувався з німецьким бізнесменом Клаусом Манголдом, лобістом російських інтересів, і нічого не ляпнув під час своїх зустрічей із представниками "Газпрому" у 2012-2014 роках. Коротше, Еттінгер повинен виправдовуватися щодо своїх контактів із тими, хто контачить з Москвою! Це і є нова реальність. Брюссельські чиновники, які завжди були готові дружити з Росією, турбуються тепер про те, щоб їх не запідозрили у зв'язках з росіянами.

Європейські політики і чиновники слідом за американцями тепер намагатимуться убезпечити себе від будь-яких підозр у симпатіях, а тим більше партнерства (упаси, Господи!) з Москвою. Для цього потрібно не зустрічатися з росіянами без свідків, не говорити їм зайвого і не мати з ними справ. А то доведеться звітувати перед слідчими органами або пояснюватися з журналістами, які всюди шукають "російський слід". Росія стає символом неприємностей, яких слід уникати. Мати відносини з росіянами – значить для західного політика гробити свою репутацію.

Справа не в західній реакції на репресивний характер російської влади. Китай не менш авторитарна країна, але китайців на Заході цінують і шанують. Недарма французький президент Еммануель Макрон, який розмірковує про новий вектор для Європи, вирушив до Китаю з пропозицією співпраці. Річ у поведінці Росії на міжнародній сцені, в російському гопництві та неадекватності. Але, мабуть, остаточно вивело з себе західний істеблішмент кремлівська брехня і байдужість до того, як ця брехня сприймається (на Заході теж брешуть, але не так демонстративно і за брехню розплачуються).

Але ж які були часи! Співпраця західної і російської еліт приносила дивіденди обом сторонам. Але сьогодні виявилося, що західним партнерам за це задоволення доводиться розплачуватися. Нещодавно Deutsche Bank змушений був виплатити фінансовим регуляторам у Нью-Йорку штраф 425 мільйонів доларів за те, що допомагав своїм російським клієнтам відмити 10 мільярдів. Трохи раніше в корупційні скандали вплутувалися компанії Siemens і Daimler AG, які виплачували штрафи американським контролерам за підкуп російських чиновників!

Після тривалого розгойдування західна спільнота починає шукати відповідь на виклик, яким для нього стала Росія. Сприйнявши західну м'якотілість за норму і спробувавши розгойдати ліберальні демократії зсередини, Кремль спровокував неминучу відповідь. "Колективний Захід" формує нові правила гри з Росією, які загрожують зруйнувати настільки успішну модель виживання самодержавства. Ні, Росії не загрожує ані ізоляція з боку Заходу, ані жорстка конфронтація. Захід не збирається заганяти Кремль у кут. У Заходу немає прагнення обвалювати російський режим: навіщо цей головний біль? Для Кремля все набагато гірше: позбавляючи Росію модернізаційного і фінансового ресурсу, Захід залишає Росії один сценарій – загнивання.

Але навряд чи російська еліта, яку не турбує деградація країни, може зітхнути з полегшенням. Замість закону в Росії російська еліта отримає закон в західному співтоваристві. Але тут виникає питання: як західні політичні інститути скористаються вразливістю російського правлячого класу, поставивши його перед загрозою перетворити на об'єкт перманентного розслідування? Адже Захід зовсім не зобов'язаний піклуватися про національні інтереси Росії, якщо її еліта стала антинаціональною. Які зобов'язання будуть брати на себе представники російського правлячого класу, приперті до стінки західним правосуддям? Так, вони залишаться лояльними Путіну, впевнений багато хто. Та невже? У будь-якому разі формується зовнішній фактор пресингу, який вплине і на російську політичну сцену, і на ступінь лояльності політичного класу до Кремля.

Такий підсумок кремлівської зовнішньої політики. Замість того щоб забезпечити собі роль великої держави і члена світового "Концерту націй", Росія виявилася державою, від якої сахаються. Але не стільки зі страху, скільки прагнучи уникнути гидот і... з відрази. Росія стала державою, правлячий клас якої виявився у принизливій залежності від того, який вибір йому нададуть західні органи, які оцінюють його поведінку.

Згадаю Салтикова-Щедріна: "Це ще нічого, що в Європі за наш рубль дають один полтинник, буде гірше, якщо за наш рубль стануть давати в морду". Правда, ось незрозуміле: 72% росіян вважають, що Росія залишається "великою державою". Що це – наївність чи атрофування мізків?

Лілія Шевцова

Російський політолог, доктор історичних наук, дослідник Chatham House


За матеріалами: Новини Закарпаття
19.07.2018
Публікація на http://nowyny.com/
Автор: adminA
Коментарі: 0
Переглядів: 169

Коментарі

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]