Ворохта контрастна: поряд з типовими гуцульськими забудовами, сторічними віадуками та виключно дерев’яними церквами співіснують супутникові тарілки, а NN разів на день новим залізничним мостом гуркотять потяги. Хоча… вони теж якоюсь мірою раритетні.

Туристів у Ворохті вистачає – це ще не карпатська глушінь. Але різницю між Яремче та Ворохтою помітити просто: довкола тихіше, схили більш урвисті, течія Пруту стає стрімкішою. До речі, селище розташоване на висоті 850 метрів над рівнем моря: уявіть тільки, яке тут чисте повітря! Кришталеве!

Назва селища, ймовірно, походить від імені розумного чолов’яги, який був за слугу у перших місцевих жителів: Ворохти. Той, подейкують, був людиною мудрою. Йдучи до нього за порадою з сусідніх селищ, люди казали: «Йду до Ворохти».

Церква Різдва Богородиці

Що раніше було карпатською нормою, нині – раритет: побачити справжню дерев’яну церкву у Карпатах, не попсовану варіативним оздобленням – бляхою чи сайдингом – велика вдача. Церква Різдва Богородиці – прекрасний виняток серед сучасних, часом недолугих, втручань в архітектурні карпатські звичаї.

Привезена сюди з Яблуниці у 1780 році і ще бозна-коли побудована — кажуть, що в році 1615-у вона вже стояла. Точно відомо одне: стіни церкви, похилені всередину – ознака давнини. Чотиризрубна, хрестова в плані церква стоїть на самісінькій маківці пагорбу у північній частині селища, звідкіль видно всю Ворохту й околишні гори.
 

Богослужебна каплиця

Василь Янюк, що заснував селище в середині XVI сторіччя, мав трьох доньок: Марію, Анну та Євдокію. Першу віддав заміж за Ворохту, другу – за Дедерчука, а третю – за Воронюка (с. Вороненка за його ім’ям, до речі, назване). До Вороненківської церкви жителям Ворохти ходити було далеко – майже 8 км, тож вирішили звести власну Богослужебну каплицю, пізніше за невідомих обставин зруйновану.

За часів Австро-Угорщини каплицю відновили, проте в зменшеному вигляді. А у 1940 році через пропаганду атеїзму пам’ятку знищили знову — церкву Різдва Богородиці перетворили стайню.

Відновлена у 1997 році Богослужебна каплиця цікава своєю архітектурою. Тим паче, дістатись сюди можна просто прогулюючись містечком.

100-річний віадук

У Ворохті знаходяться два з шести українських віадуків, що раніше використовувались для організації залізничного сполучення. Обидва мають більше 100 років віку та більше 100 метрів завдовжки: точніше, 100 та 130 метрів, що робить їх одними з найдовших в Європі.

Збудовані ще за часів Австро-Угорщини, ці грандіозні споруди викликають захват: стара кладка у арках, масивність конструкції, вигин колії та казкові карпатські краєвиди однозначно мають потрапити до вашого мандрівного фотоальбому!
 

Озеро Несамовите

Одне з найвищих озер України, озеро Несамовите, розташовується на висоті 1 750 м над рівнем моря. Дістатись до нього можна тільки пішки, використовуючи маркований туристичний маршрут. Похід до Несамовитого – розвага на весь день, тому добре розраховуйте свої сили, перш ніж вирушити туди.

З озером пов’язано чимало легенд, більшість з яких застерігає купатися у мальовничій високогірній водоймі. Проте це не стає на заваді мандрівникам, змученим спекою: біля Несамовитого завжди стоять наметові табори та димлять багаття, а в крижаній воді плюхкається особливо витривалий до низьких температур турист.

Маршрут на Кукул

Похід на гору Кукул – один з багатьох одноденних походів в Карпатах: простий, маркований маршрут середньої протяжності – варіант не тільки для лінивих туристів, але й для звичайних відпочивальників, які не збираються лишатися в лісі на ночівлю.

Окрім як пішки, цей маршрут також можна подолати верхи. Або, для тих кому взимку особливо нема чого робити, – з лижами чи сноубордами: західні та північно-східні схили гори дуже стрімкі – є де влаштувати фрірайд, а в гуцульських колибах на полонині можна перебути ніч.

Протяжність маршруту до вершини: 12-15 км, залежно від того, наскільки ви схильні до блукання лісом.

Зимовий Кукул

Маршрути довкола і далі Ворохти

Добре, з Ворохти можна почати далеко не два маршрути. Сходити на Несамовите, чи піднятись на Кукул – справа одноденна. А от якщо маєте наплічник, пальник, спальник і решту корисного у горах спорядження, можна рушити ще далі.

Наприклад, через туристичну базу «Заросляк» – на Говерлу. Хоча кожен карпатський турист похід на Говерлу порадить вам чи не в останню чергу. Чому?

Через «Заросляк» пролягають інші, більш цікаві маршрути Чорногірським хребтом. Врешті, Говерла – не єдиний український двотисячник.

Похід на Говерлу

Ворохтянський трамплін

Ворохта раніше була відома як центр розвитку зимових видів спорту — тут навіть був трамплін для стрибків на лижах, а також підйомники та обладнані схили для катання по снігу. Проте тепер все це — в минулому. Трампліни потроху розбирають, та й обладнання банально псується під впливом часу.

Біля екс-трампліну, щоправда, є сувенірний ринок, на якому, окрім дерев’яних та гуцульських вовняних виробів, можна знайти й карпатські гостинці — мед, гриби, ягоди, тільки-тільки зібрані з навколишніх схилів гір (або сушені, як не сезон для свіжих). А ще — традиційні сири: буц, вурду, бринзу, які гуцули в теплі пори року роблять на гірських полонинах, а раз на тиждень зносять на ринок — продавати.

Зіплайн: 720 метрів щастя

У Ворохті одним з перших в Карпатах було встановлено зіплайн — більш ніж 700-метровий спуск на шківі, підвішеному до кабелю. Перепад висот тут незначний — близько 18 метрів від точки старту до точки фінішу. Для порівняння: найбільш екстремальний зіплайн світу, натягнутий у Непалі, має ухил у 600 метрів і протяжність 1.8 км, що дозволяє розвивати швидкість до 140 км/год.!

І, хоча, порівняно з ним, характеристики ворохтянського виглядають не такими вражаючими, тим не менш, для задоволення і цього буде достатньо. Спуск розділений на дві ділянки: 550 та 170 метрів, проміжна зупинка обов’язкова. Діє вагове обмеження: від 35 до 120 кг. З меншого зіплайну дають спускатись дітям.

Зіплайн знайти можна далі вул. Б. Хмельницького, на початку лісу.