Українці мають Тараса Шевченка, Івана Франка, угорці – Шандора Петефі, поляки – Адама Міцкевича. Схожий революціонер, символ автентичності потрібен був і закарпатським «русинам». Для них ним став Олександр Духнович.

Про це в фільмі «Русини Закарпаття» проекту «Історична правда з Вахтангом Кіпіані» (щосуботи о 22:00 на телеканалі ZIK) зазначив журналіст Олександр Гаврош.

Олександр Духнович – священик російського походження із нині словацького села Тополя. Щодня він по кілька годин засиджувався в бібліотеці. Втім, цікавило його не лише богослов'я.

«Духнович був не лише священиком, він був поетом – писав латинські, німецькі, русинські та російські вірші. Він був і прозаїком, і драматургом. Олександр Духнович навіть написав дві п'єси, які заклали основу театрального мистецтва на Закарпатті», – зазначив колишній голова науково-культурологічного товариства імені Олександра Духновича Михайло Алмашій.

Маючи доступ до унікальних видань, Духнович вишукує  згадки про давні традиції Закарпаття. Захопившись історією рідного краю, він пише власні дослідження. А у 1847-му навіть береться за нечувану на угорському Закарпатті справу – укладає буквар «русинської» говірки.

«Книжица читальная для начинающих» Духновича стає справжнім протестом  засиллю угорської культури на Закарпатті. Відтепер школярі можуть вивчати грамоту не церковнослов’янською мовою, як було раніше, а рідною говіркою.

Олександра Духновича називають «русинським» Тарасом Шевченком. Пишучи свої твори, він навряд чи здогадувався, що через 100 років мова, якою він користувався, стане основою для цілих словників. А його самого величатимуть будителем ті, хто називають себе «русинами».

«Ми говоримо про великий авторитет у плані «русинського» лідера. Справа в тім, що у часи Духновича була сильна мадяризація. І він зробив все для того, щоб зберегти автентичність нашої мови», – заявив керівник громадської організації «Русинський край» Микола Бабинець.

Абетку Духновича називають одним із перших варіантів української літературної мови. Втім, закарпатці, що нині звуть себе «русинами», свято вважають, що текст букваря став основою окремої, «русинської» мови.

Сам Духнович, який писав  не лише закарпатською говіркою, а й угорською та словацькою мовами, навіть подумати не міг, що під впливом його книги частина закарпатців назве себе окремим народом. А 23 квітня, коли він народився,  навіть святкуватимуть «День русина».

Через пів століття після смерті письменника, 1923-го року в Ужгороді москвофіли створюють власне товариство, та називають його на честь русинського «будителя». Ім’я Олександра Духновича використовують для популяризації російської культури на Закарпатті.

Підтримувати русофільство угорська влада відмовляється. У 1945-му товариство зникає, а на Закарпаття приходить радянська влада і не визнає русинів окремим народом.