В ужгородському «Видавництві Падяка» нещодавно побачила світ книга спогадів  «Шлях до успіху», яку написав  колишній житель Сваляви, нині громадянин Канади Стефан Молдован. У 1944 році він полишив батьківщину. Незважаючи на поважний вік –  94 роки,  автор веде активний спосіб життя. Свою любов до рідної землі він висловлює щиро та своєрідно – саме йому належить ініціатива допомогти відродити перші русинські школи. Книга спогадів – це розповідь про життєві дороги: від Сваляви – до Канади, від робітника – до віце-президента консорціуму, від допитливого юнака – до талановитого винахідника у галузі електрозварювання.

Перша рука допомоги – завжди по-особливому цінна і пам’ятна. Коли через півстоліття сталінських заборон русинської національності на Підкарпатській Русі (у Закарпатській області) відновився рух за повернення своїх національних прав, постало питання відродження русинської освіти. «Очі бояться, а руки роблять» – це про стан душі русинського інтелігента кінця ХХ – початку ХХІ століття. Здавалося, навкруги одні недоброзичливці… Але перші школи таки відкрилися. Це народні, так звані недільні школи, на добровільній основі – щоб навчитися читати і писати материнською мовою, вивчити історію свого народу, його культуру. Пройде небагато часу і вони почнуть відкриватися по цілій області – десять шкіл… двадцять… тридцять… сорок… Але перші школи відкрилися завдяки Стефану Молдовану.

Він народився (27.12.1919 р.) у Сваляві у багатодітній єврейській родині, тут пройшло його дитинство, його юність пов’язана також із Мукачевом, куди згодом переїхали його батьки і де він навчався у гімназії. У 1943 році був засуджений до 18-ти років в’язниці за саботаж замовлень для німецької та угорської армій, у березні 1944 року під час повстання та масової втечі з в’язниці у м. Шаторальяуйгей (Угорщина) таємно повернувся на батьківщину – у с. Кушниця (нині – Іршавський район), де його брат Василь (Лоці) працював на лісопильні. У цей час влада вже розпочала масові арешти та відправку до Освенціма всіх євреїв Підкарпатської Русі; батьки Стефана та близька рідня також загинули у нацистському концтаборі.

Усе своє наступне життя, до нині, Стефан Молодован пам’ятає, що йому та його рідному брату Василю життя врятував простий русин Ілля Пальок, який сховав їх у землянці високо в горах над Кушницею, де він випасав сільську отару овець. Якби влада дізналася про це, п. Пальок був би покараний на смерть! Ось чому Стефан та Василь, які дочекалися приходу Червоної армії, довгі роки (і коли жили у Чехословаччині, і коли переїхали один до Австрії, а другий – до Канади) опікувалися життям свого­ спасителя-русина, а у 1999 році на стіні­ каплички Духовної семінарії Мукачівської греко-католицької єпархії встановили пам’ятну дошку вдячності І. Пальку. А сьогодні вдячність за своє спасіння у свідомості п. Молдована поширилася на увесь карпаторусинський народ. І у цьому – секрет його благодійної підтримки русинських шкіл.

Інколи п. Стефан Молдован телефонує мені з Канади – на тому кінці телефонного зв’язку я чую приємну русинську говірку, хоча вже й пересипану словами з англійської мови. Вже багато років він на пенсії. Але у душі – це молода й щаслива людина, яка мріє ще багато чого досягнути у своєму житті. Запорука цьому – його вміння долати життєві труднощі. А скільки їх, трагічних подій, було на його життєвому шляху!  Заборона вчитися у Будапештському університеті – єврей! Кара за саботаж – 18 років в’язниці! Втеча з ув’язнення – понад півроку життя у прихованій від людського ока лісовій землянці! Втрата батьків, сестри, близьких і далеких рідних – вони загинули у концтаборі Освенцім! Комуністичний переворот у Чехословаччині 1948 року – крах надій на нормальне людське життя! Далекий канадський берег – без роботи, без знання англійської мови, без заощаджень!

Схильність до точних наук та винахідництва, помножені на неймовірну працелюбність і загартований характер, зробили своє: він пройшов шлях від простого робітника на підприємстві до віце-президента великого північноамериканського консорціуму, задіяного на будівництві атомних підводних човнів для ВМФ США, згодом – на будівництві перших у світі атомних електростанцій тощо, а далі – до винахідника у галузі електрозварювальних робіт та директора власної фірми, що була успішною на промислових ринках цілого світу, у т.ч. китайському.

Для С. Молдована важливо, щоб на його батьківщині, яку він свого часу полишив не з власної волі, пам’ятали про нього і його родину. Він також хоче поділитися власним досвідом успішного підприємця та раціоналізатора. І коли в одній з розмов ми торкнулися теми написання книжки спогадів – він відразу загорівся бажанням досягти цієї мети. Успішна людина – успішна в усьому! 

Валерій Падяк,  к.н.