Країна з найбільшою писанкою у світі і з найщасливішим населенням. У Канади є багато й інших переваг і більш значущих. Однак зараз для нас важливо тільки те, як живуть у цій державі українці, родом із Закарпаття. Священик Іван Шандра разом зі своєю дружиною Марією прожили у Канаді 8 років. Там у них народилося двоє діток, які за рішенням батьків отримали українське громадянство.

Зараз отець Іван разом зі своєю сім’єю проживають у с. Приборжавське, Іршавського району. Звідти, до речі, він і родом. Отець Іван служить у селі Липча, що на Хустщині. Про свої 8 років на чужому материку він згадує з приємністю, але за рішенням повернутися на Батьківщину не жаліє, на те були важливі причини.

У Канаду Іван Шандра поїхав у 2000 році. Туди його направили працювати священиком при православних церквах. Дружина там не мала право офіційного працевлаштування, тому займалася домашнім господарством. Містечко, у якому проживала сім’я з Іршавщини, називається Ламонт, у провінції Альберта, що на заході Канади. Отець Іван проводив богослужіння у 13 церквах, які знаходилися у радіусі 750 км від містечка, де поселилася сім’я. Через це дуже багато часу проводив у дорозі. Графік богослужінь складався щороку.

– Служив на західному побережжі Канади. Велика українська діаспора знаходиться біля Торонто, куди, зазвичай, українці прилітають і там же оселяються. У провінції Альберта мала українська діаспора, але з нашими у свята ми часто спілкувалися.  До речі, за 20 км від містечка, у якому проживав, знаходиться музей «Українське село», адже наших у Канаді багато. Біля нас не було українських шкіл, бо не бачило населення у цьому потреби, тільки знаходилася церковна школа при українській православні церкві. До всіх культур в освітніх закладах ставляться добре. Можна спокійно приходити в національних костюмах, розповідати про свою батьківщину. Канадійці відмінні за своєю вдачею від американців, хоч ті і є їхніми сусідами. Вони біль консервативні, вміють відкладати кошти, направити фінанси в правильне русло.

На іншому материку життя проходить спокійніше, різниться і ставлення канадійців до людей. В Україні стосунки одне з одним натягнуті, відчувається заздрість. Там – сприймають тебе таким, яким ти є. Головне – не порушувати норми моралі та закону. Канадійці добре ставляться до своєї релігії. Навколо церкви будується у них багато різних подій. І хоча не демонструють свою віру так нарочито, як у нас, але віра займає важливе місце в житті. Це у більшості, але, звичайно, є різні люди.

Здивувало виховання дітей у Канаді

– Спочатку канадське виховання дітей здивувало, а потім навіть сподобалося. Там малюків ще з ранніх років привчають до самостійності. У нас на Закарпатті більше опікуються дітьми і тримають їх біля себе. Там з першого класу налаштовують – після закінчення школи починаєш піклуватися про себе сам. Буває що й батьки допомагають, а часто діти настільки виростають самостійними, що самі собі заробляють на навчання. Можливостей підзаробити є багато. Студентам ніколи повністю навчання не оплачують батьки, хоча воно там не з дешевих – 15-20 тисяч канадських доларів.

У школярів є багато способів самим на себе заробити. Найпопулярніші з них – здача пляшок і випічка. Діти печуть тістечка і ходять від хати до хати, продаючи солодощі. Це всі нормально сприймають.

– Канадці дуже підтримують добросусідські відносини. Якщо сусід чи знайомий відкрив магазин, то вони за покупками навідуватимуться до нього і не важливо, що за декілька сотень метрів є інший заклад, де та продукція дешевша. Вони будуть постійними клієнтами для свого сусіда, адже його бізнес потрібно підтримати. Зі школярами так само, якщо і не треба ті солодощі, але куплять хоч на декілька доларів.

Чим більшу студенти отримують зарплату – тим менше підприємства у Канаді платять податків

– Діти ходять до школи 12 років. У 18 молода людина залишає дім і починає самостійне життя. Якщо по закінченню університету у випускника в банку є 100 – 130 тис. доларів, то це, не рідкісний випадок, сума для життя. Держава дуже підтримує ті підприємства, які в період канікул наймають студентів.  Чим більшу студенти отримують зарплату – тим менше підприємства платять податків. І роботодавці в цьому зацікавлені, і студенти. Чому молодь не тікає з Канади? У них є прекрасні можливості для розвитку. Стосовно навчання, то кількість пар залежить від вибраної професії, але там навіть зварювальник повинен мати вищу освіту.

Канадці працюють одночасно на 2-3 роботах

– Зарплати залежно від кваліфікації – від 3 до 5 тис на місяць. Там люди працюють на 2-3 роботах не через те, що їм не вистачає оплатити комунальні послуги, а тому, що хочуть мати гарний дім, машину, відпочивати і багато подорожувати. Для цього і потрібні гроші, ну і додаткові роботи. Але можна добре прожити двом і за 1000 доларів у місяць. Все залежить від ваших амбіцій, харчування  та інших потреб. Будинок можна знайти на будь-який бюджет. У маленькому  містечку житло коштує 30-40 тисяч доларів і вище. На будь-який попит знайдеться і пропозиція.

90% старшокласників їздять у Європу за спеціальною програмою

– Канадійці багато подорожують. Це у нас тільки тепер люди почали частіше їздити відпочивати за кордон. У них відпустка – це завжди відпочинок і подорожі світом. Наприклад, для старшокласників існує програма, яка займається ознайомленням канадців з іншими культурами.  По двоє-троє дітей летять у Європу в різні країни, дізнаються про чужу культуру, а потім знову повертаються у свою школу і розповідають про ту країну, де їм випала можливість проживати 2-3 тижні. 90% школярів з класу їздять. Це звичне явище і канадці не хвилюються, де взяти кошти на поїздку в Європу.

Шлюб

– Молодь  одружується досить пізно – у 30 років. 20-річні дівчата не переймаються тим, що вони вже скоро залишаться старими дівами. У нас тут українки роблять із цього проблему. Там хочуть спочатку стати на ноги і вже ближче до 30 років, або і за 30, одружуються і народжують дітей.

У Канаді, за час мого проживання,  не було ніяких РАГСів. Священик і вінчає пару,  і реєструє шлюб. Там влада ухвалила закон, за яким священнослужителі не мають права відмовити в одруженні одностатевим парам. Мої релігійні переконання твердо не дозволяють таке робити. На той час ми писали в різні інстанції, але вони нас не підтримували, хоча в реальному житті  і не тиснули на нас. У книжках для дітей уже появлялася інформація, що у «Джесіки два тата..», тобто ще в молодших класах діти дізнаються, що мати сім’ю з двох татусів, або мам – є нормою, пише «Карпатсткий оглядач».

Найбільше в Канаді шокувала мене мова. Я вчив англійську, але коли приїхав туди, то важко розмовляв. Легше було казати, що нічого не знаю. Навчання англійської в Радянському Союзі сильно відрізнялося від реалій. Але всі жителі Канади щирі, готові допомогти. Люди відкликалися тоді, коли потрібно було щось підказати із заповненням документів. Шокували також і дороги. Вони рівні і красиві. Стосовно побуту – там чистота і охайне поводження з довкіллям. Кожен дивиться за порядком, люди одне одному довіряють.

Причини повернення додому

– Повернулися тому що, по-перше, зійшов час мого закордонного відрядження. А найголовніша причина – ми з жінкою хотіли, щоб діти виховувалися на Батьківщині, знали нашу культуру, побачити, як живуть тут. Коли вони виростуть – можуть самостійно вибирати, де жити, адже тепер світ повний можливостей. Зараз я не планую переїжджати з України.

На даний час отцю Івану 47 років. Зі своєю дружиною Марією виховують 14-річного сина Івана та 13-річну дочку ­­Христинку. Отець Іван цього року знову став студентом – вступив в магістратуру на факультет іноземної філології УжНУ. Вважає, що вчитися ніколи не пізно, тому удосконалює свої знання з англійської мови.

На запитання «чи варто осуджувати молодь, яка переїжджає з України?», отець Іван відповів – це вибір кожного. Тут краще варто задуматися, можливо люди поставлені в такі умови, що іншого вибору у них і немає. Для декого з молоді там буде легше створити собі хороші умови для життя.