Непомічений поворот

"Історична угода, щоб зупинити втрату біорізноманіття", "останній шанс вирішити кризу біорізноманіття", "доля живого світу" та "поворотний момент" – такі слова можна було побачити в заголовках світових медіа в грудні минулого року, коли вони писали про COP15. Ця конференція зібрала майже всі країни світу в канадському Монреалі, щоб домовитися, як врятувати природу на нашій планеті.

В українському інформаційному просторі "історична угода" лишилася майже непоміченою, якщо не рахувати коротких повідомлень. Хоча наша країна брала участь у конференції і зобов'язана досягнути найближчими роками дуже амбітних цілей з охорони природи.

На перший погляд нічого дивного: в країні йде повномасштабна війна і мільйони людей переймаються тим, щоб фізично вижити тут і зараз. Українців значно більше цікавлять новини з фронту і від міжнародних партнерів, які постачають нам зброю.

Але очевидне пояснення правильне лише частково. Поки тривала міжнародна конференція з біорізноманіття, відбулися дві інші події: завершився чемпіонат світу з футболу, а також пройшов національний відбір на "Євробачення". Обидві висвітлювалися незрівнянно активніше і привернули значно більше уваги аудиторії, якщо порівнювати з COP15.

Навіть байдужі до футболу люди, ймовірно, щось чули про легендарного Мессі і знають, що Аргентина віднедавна є чинним чемпіоном світу. Але навряд чи багато людей у нас знають, що впродовж наступних восьми років Україна зобов'язалася в чотири рази збільшити площу природоохоронних територій. А також про інші дуже серйозні цілі в сфері охорони біорізноманіття, яких вона має досягнути разом з іншими країнами.

ЗМІ пишуть, про що домовилися країни на COP15 та чому охорона біорізноманіття – надзвичайно прагматична справа, важлива не менше, ніж боротьба зі змінами клімату та міжнародна безпека. І чому попри це для більшості людей проблеми природи "не на часі" незалежно від того, у якій фазі перебуває війна.

Головна ідея COP15

Якщо обмежити історію про COP15 одним абзацем, то на цій конференції країни встановили 23 цілі в сфері збереження біорізноманіття, які потрібно виконати до 2030-го року.

Найбільш помітна серед них – збільшити площі природоохоронних територій так, щоб вони займали 30% усього суходолу, внутрішніх вод і морів. Це допоможе зберегти дику природу там, де вона все ще лишилася відносно незайманою.

Інша важлива ціль – відновити або хоча б почати відновлювати природу на 30% усієї площі, де вона була знищена або помітно порушена.

Крім того, передбачається значно скоротити використання пестицидів та інших отруйних речовин в аграрній сфері, а також удвічі зменшити кількість харчових відходів.

Все це заради того, щоб зберегти різноманіття природи на нашій планеті. Але насамперед врятувати один біологічний вид – Homo sapiens.

Що таке "біологічне різноманіття"?

Наше суспільство досить мляво ставиться до питання охорони біорізноманіття. Не зовсім зрозуміло, що таке це саме біорізноманіття. Схоже на щось академічне, зрозуміле і потрібне передусім науковцям, а не "звичайним людям".

Звідси й заголовки у ЗМІ на зразок: "екологи стурбовані (наприклад) вирубкою лісу". Це звучить так, ніби "військові стурбовані наступом російських військ на Харків". Або на Київ чи будь-яке інше місто. Виглядає явно безглуздо, бо складається враження, що ніхто крім військових не переймається. З охороною біорізноманіття так само.

Якщо "простими словами", то біологічне різноманіття – це розмаїття усіх рівнів життя на нашій планеті. Подорожник звичайний, бурий ведмідь та колорадський жук – це все елементи біологічного різноманіття.

Вид тварин Homo sapiens – також один з елементів біологічного різноманіття. Якщо котрийсь із перелічених видів зникає, говорять про втрату біорізноманіття.

Конвенція про біологічне різноманіття

В 1992 році Україна та ще понад 160 країн підписали в Ріо-де-Жанейро "Конвенцію про охорону біологічного різноманіття". В оригіналі документ називається The Convention on Biological Diversity (CBD), а першою з трьох його цілей є "збереження біологічного різноманіття".

Коли ми говоримо про біологічне різноманіття та його охорону, то це майже те саме, що охорона природи – степів, лісів, морів, озер, рік та всіх, хто їх населяє. Свійських тварин і рослин це теж стосується.

Охорона природи проти економіки

Але виникає провокативне питання: навіщо нам усіх їх охороняти? Коли йдеться про домашні рослини та тварин – картоплю, корів та свиней, – відповідь очевидна. У випадку з промисловими видами риб, такими як оселедці – теж зрозуміло.

Але Конвенція про біологічне різноманіття захищає безліч видів рослин і тварин, від яких, на перший погляд, немає жодної користі. Ба більше, здається, що існування багатьох із них входить в очевидне протиріччя з нашими економічними інтересами.

Ось один, але далеко не єдиний приклад. Щоб вирощувати кукурудзу або соняшник, треба розорати степ. Це означає – знищити ковилу та інші рослини, які тут росли. На полі вони гарантовано рости не будуть.

Якщо розорати майже всі степи, як, наприклад, це зроблено в нашій країні, то степових рослин не залишиться взагалі. А з ними й тварин.

Коротка відповідь на "провокативне питання" полягає в тому, що наша економіка, добробут і навіть сама можливість існувати залежать від благополуччя природи. Не тільки від одомашнених видів тварин і рослин, яких ми щодня бачимо на столі. Але й безлічі організмів, про яких не знаємо ми чи навіть не знають зоологи та ботаніки.

Ось лиш декілька прикладів такої залежності.

Комахи, чорноземи, болота

Понад 75% продовольчих культур, які забезпечують нас овочами, фруктами, кавою, какао тощо, залежать від комах-запилювачів.

При цьому медоносна бджола робить невелику частину роботи, а решту – дикі бджоли та інші комахи. Всі вони мешкають у дикій природі поруч із сільськогосподарськими угіддями. Тому коли ми знищуємо останні луки чи степи, ми підриваємо власну харчову безпеку.

Інший внесок дикої природи, який часто лишається в тіні – ґрунти. Наприклад, ті самі чорноземи, якими так пишається наша країна. Вони утворилися протягом тисяч років на місці степів завдяки взаємодії клімату, різноманітних рослин, тварин і мікроорганізмів.

Сьогодні понад 90% українських степів розорані і перетворені на сільськогосподарські поля. Завдяки цьому Україна входить до числа світових лідерів з виробництва зернових та олійних культур. І завдяки цьому вона втрачає свої ґрунти. Їхню родючість, звісно, можна штучно підтримувати якийсь час, але відновити їх може тільки сама природа.

І ще один, але далеко не останній приклад, як дика природа впливає на наше життя – клімат.

Ще зі школи ми знаємо, що живі організми побудовані здебільшого з вуглецю. Отже, чим більше цього вуглецю зв'яжуть рослини, тим менше його буде в атмосфері у вигляді вуглекислого газу. І тим меншим буде парниковий ефект. Тому не складно зрозуміти, що вирубка лісів підсилює глобальне потепління.

Але ще ефективніше зі змінами клімату борються болота. Протягом тисяч років болотяні рослини накопичують вуглець, відмирають, але не розкладаються. Вони перетворюються на торф.

Попри те що болота займають близько 3% площі суходолу планети, їхні торфові відклади містять більше вуглецю, ніж усі ліси планети, значно більші за площею. Коли ми осушуємо болота, ми робимо дві речі – знищуємо домівку рослин і тварин, які можуть жити тільки тут і підсилюємо парниковий ефект.

Природа надає послуги

Щоб користь від природи для економіки можна було виміряти, екологи та економісти придумали таке поняття, як "екосистемні послуги".

Асортимент цих послуг дуже широкий. Ділянки степу є домівкою для диких комах, які запилюють сільськогосподарські рослини. Рослини не тільки поглинають вуглекислий газ, який відповідає за парниковий ефект, але й виділяють кисень, без якого ми не проживемо й кілька хвилин. А спілкування з природою допомагає навести лад в голові – часом краще, ніж це роблять деякі психологи.

Болота слугують буфером, який затримує воду після великих злив. Таким чином вони захищають населені пункти чи дороги від підтоплення і руйнування. І те, що поліські болота є бар'єром для ворожої військової техніки – це також можна розглядати, як екосистемну послугу.

Скільки коштують послуги природи

Вартість екосистемних послуг можна порахувати. У Європейському Союзі є мережа прироодохоронних територій, яка називається Natura 2000. Вона займає понад 18% площі суходолу ЄС. Станом на 2010-ий рік мережа надавала послуги з утримання вуглецю вартістю 600 мільярдів Євро. Грубо кажучи, якби цієї природи не було, людству потрібно було б витратити ці гроші на те, щоб якось впоратися з парниковим ефектом.

Або менший за масштабами приклад. В Норвегії 25 тисяч гектарів заповідних лісів "надають послуги" з очищення води на суму 7 мільйонів євро щорічно. Загалом у ЄС порахували, що один гектар Natura 2000 забезпечує економічну вигоду в розмірі майже 3,5 тис євро – разом більше ніж 220 мільярдів євро на рік.

Тепер вже не так дивно звучить, що коли ми нищимо дику природу, то завдаємо самі собі економічних збитків. Наприклад, розрахунки показують, що втрата комах-запилювачів в глобальному масштабі загрожує збитками в розмірі щонайменше 235 мільярдів доларів на рік.

Шосте вимирання

Сьогодні біорізноманіття на планеті катастрофічно знижується. Іншими словами, види й підвиди рослин і тварин зникають великими темпами. Коли говорять про "шосте вимирання", то це в жодному разі не гіпербола.

Ми переживаємо події, подібні до тих, коли вимерли динозаври. 65 мільйонів років тому цей процес також не був одномоментним, але так само як і сьогодні, швидкість зникнення видів значно перевищувала швидкість еволюційної появи нових.

Сьогоднішні темпи вимирання найбільші упродовж останніх десяти мільйонів років.

Ось лише декілька фактів. За останніх півстоліття загальна чисельність диких видів хребетних тварин, тобто, риб, земноводних, плазунів, птахів та ссавців скоротилася майже на 70%. Цікаво, що чисельність людського населення Землі за цей час подвоїлася.

Загалом, сьогодні зникнення загрожує майже мільйону видів рослин і тварин. Це кожен четвертий вид у тих групах, де це вдалося оцінити. Важлива обмовка, оскільки багато видів дрібних тварин, таких як комахи, досі лишаються не описаними. Ба більше, багато з них назавжди зникнуть ще до того, як ми дізнаємося про їхнє існування.

Це також не гіпербола, адже зоологів-систематиків, які описують нові види, в світі значно менше ніж лісорубів, які нищать тропічні ліси, де мешкають неописані види.

Зустріч в Монреалі

Конвенція про охорону біологічного різноманіття – не єдина, але одна з головних міжнародних угод, спрямованих на збереження різноманіття природи на нашій планеті.

В рамках цієї угоди раз на два роки проходить зустріч сторін, яка називається Conference of the Parties – скорочено COP. На них сторони угоди, а це – переважна більшість країн світу, ставлять конкретні цілі, розробляють механізми для їхнього досягнення і оцінюють зроблену роботу.

15-та така конференція мала відбутися в 2020-му році в Китаї, але її перенесли через пандемію Covid-19. Перша частина конференції зрештою відбулася в жовтні 2021-го року в онлайн форматі. А друга пройшла 7-19 грудня минулого року в Монреалі, але під головуванням Китаю, який мав би приймати конференцію.

Її головним результатом стала "Куньмін-Монреальська глобальна рамкова програма в галузі біорізноманіття". Цей документ містить 23 цілі, яких світова спільнота зобов'язалася досягнути до 2030-го року. Зупинимось на найважливіших та найцікавіших.
Третина планети для природи

Одна з цілей передбачає, що сторони Конвенції мають збільшити площу природоохоронних територій до 30% на суходолі і так само до 30% на морі. Сьогодні в цілому по світу природоохоронні території займають 17% суходолу і 10% площі морів. Очевидно, що подвоїти чи потроїти їх за наступні 8 років – дуже амбітна задача, зважаючи на те, що сьогоднішні заповідники і національні парки створювалися не за десять чи двадцять років. Україні доведеться проробити навіть більшу роботу.

В нас природоохоронні території займають трохи менше 7% території країни. Це природно-заповідний фонд, куди входять національні парки, заповідники, заказники, регіональні ландшафтні парки тощо. Тут господарська діяльність – рубка лісів, оранка, будівництво різних об'єктів і так далі – обмежується законом. Наскільки ці закони дотримуються – питання для окремої розмови.

Крім того, в Україні є так звана Смарагдова мережа. Щоб не вдаватися в подробиці, це аналог вже згаданої європейської Natura 2000 з поправкою на те, що Україна не входить до складу ЄС. Ця мережа включає території, де мешкають ті чи інші види рослин і тварин, які на думку експертів потрібно охороняти.

Смарагдова мережа не передбачає режиму абсолютної заповідності. Натомість забороняється робити певні речі, які можуть нашкодити тому чи іншому виду – наприклад, будувати будинки чи дороги. Але при цьому корів випасати можна, можна косити траву і влаштовувати пікніки.

Території Смарагдової мережі значною мірою збігаються з об'єктами національної мережі – нацпарків, заповідників та інших. Але зовсім не обов'язково. Це різні системи, які існують незалежно, але можуть перетинатися, оскільки мають спільні задачі.

Якщо скласти до купи нашу національну мережу і ту частину смарагдової, яка не перетинається з нею, то вийде, що всі природоохоронні об'єкти в Україні займають майже 15% території країни. Це вже значно краще, ніж 7%.

Проблема в тому, що Верховна Рада досі не прийняла законопроєкт про Смарагдову мережу, зареєстрований ще в кінці 2020-го року. А без відповідного закону ця мережа не працює так, як потрібно. Можна сказати, що сьогодні вона не наближає нас до цілей COP15.

Чи встигне Україна заповісти 30% території

Робота над законом триває, але навіть якщо він буде прийнятий, нам після цього потрібно буде подвоїти площу природоохоронних територій. Тобто, створити інші приблизно 15%.

– Це більше 9 мільйонів гектарів, – розповідає Анастасія Драпалюк, експертка ГО "Українська природоохоронна група", яка раніше працювала в Міндовкілля. – Останнім часом для нас найбільшим проривом було 100 тисяч гектарів на рік. Але були й такі роки, коли на загальнодержавному рівні взагалі нічого не створювалося.

Тобто, проста арифметика показує, що в наступні вісім років держава має збільшити приблизно вдесятеро зусилля зі створення заповідних об'єктів у порівнянні з найбільш продуктивними роками. Наскільки це реалістично з огляду на війну та її наслідки – питання риторичне.

Відновити втрачену природу

Але площа природоохоронних територій – не єдиний критерій успіху. Крім того, що їх має бути достатньо багато, вони мають бути пов'язані між собою в певну мережу. Це потрібно, щоб тварини могли мігрувати чи шукати для себе кращі умови. І щоб рослини могли поширювати своє насіння. Особливо це актуально, коли змінюються кліматичні умови.

– Якщо подивитися на те, як в Україні розташовані природоохоронні території, то більшість із них на Поліссі, в Карпатах, а також на узбережжі наших морів, – розповідає Анастасія Драпалюк. – А в центрі, у таких областях як Вінницька, в нас просто "діри", де немає природоохоронних територій.

Це пояснюється тим, що тут майже не залишилося дикої природи, щоб її охороняти.

Одна з цілей рамкової програми передбачає, що потрібно відновити, або принаймні почати відновлювати дику природу на 30% площі, де ми її знищили, або сильно змінили. Іншими словами, треба повернути дикій природі майже третину того, що ми свого часу відібрали для своїх потреб. Наприклад, створили поля на місці степів. Тепер мусимо зробити навпаки.

Назад, до степу

Кілька років тому такий експеримент розпочав природоохоронець із Донеччини Олексій Бурковський. Він вирішив, що не буде більше віддавати в оренду свій земельний пай під Покровськом, а натомість поверне сюди дикий степ із червонокнижними рослинами.

Технічно це не надто складно. Головне – перестати обробляти поле і природа сама зробить свою справу. Спочатку ділянка заросте бур'янами, але поступово їх витіснять дикі трави, які ростуть у заказнику поруч. Але людина може полегшити і прискорити роботу природи – скошувати бур'яни і підсівати потрібні рослини.

 Справжня складність лежить в юридичній площині. Українське законодавство не передбачає зручного і зрозумілого механізму, щоб перетворити поле на ділянку дикої природи. Тому крім роботи на землі Олексію доводилося багато спілкуватися з чиновниками, щоб знайти законний шлях реалізувати свій задум.

Чи з'являться в нього численні послідовники, які допоможуть Україні досягнути однієї з цілей COP15 і відновити 30% деградованих екосистем – це ще одне риторичне питання.

За логікою Конвенції про охорону біологічного різноманіття, всі її країни-учасниці мають впроваджувати спільні рішення в своє законодавство. Тобто, після COP15 Україна має змінити свою нормативно-правову базу таким чином, щоб досягнути цілей, під якими вона підписалася.

Начальник відділу збереження біологічного різноманіття та біобезпеки Міндовкілля Володимер Домашлінець каже, що в нас є юридична база для відновлення деградованих екосистем так, що намагається зробити Олексій Бурковський. Але після конференції в Монреалі потрібно аналізувати її і при потребі змінювати, щоб Україна могла досягнути взяті на себе зобов'язання.

Побороти чужинців

Ще одна з цілей рамкової програми передбачає боротьбу з так званими інвазійними видами. Це чужорідні види рослин і тварин, цілком мирні у себе вдома, але вони можуть бути дуже небезпечними, коли потрапляють в нові для них екосистеми. Хрестоматійний приклад – колорадський жук. І він далеко не єдиний.

– Багато дачників останніми роками стикнулися з іспанським слимаком. Це інвазійний вид, який харчується різними культурними рослинами і завдає неабиякої шкоди. Бачимо гарний приклад того, що інвазійні види – не якась абстрактна, а дуже близька проблема, – каже старша наукова співробітниця Інституту зоології ім. І.І. Шмальгаузена Олена Годлевська.

Про те, як і чому поширюються інвазійні види і до яких проблем вони здатні призводити, УП розповідала в матеріалі про "бойових комарів" та вплив війни на природу Чорного моря.

До чого тут харчові відходи

На початку ми згадали, що одна з цілей передбачає скорочення вдвічі кількості харчових відходів. Це теж важливо для охорони біорізноманіття.

Щороку людство викидає стільки продуктів харчування, що для їхнього вирощування знадобиться умовне поле, площею більше, ніж Індія. Це означає, що спочатку цілком реальні природні екосистеми знищують, щоб на їхньому місці вирощувати зерно, овочі чи фрукти. Для цього витрачається вода та енергія.

А потім все вирощене на цьому гігантському полі викидається на смітник. Харчі гниють і виділяють метан, який призводить до глобального потепління.

"М'яка" конвенція

Інші цілі COP15 виглядають не менш грандіозно. Настільки, що природно виникає питання: чи збираються країни, які підписалися під ними, виконувати те, що виконати вкрай складно, якщо взагалі можливо? Питання не лише щодо України, але й усієї світової спільноти.

В цьому контексті згадується Паризька угода 2015-го року, яка передбачає, що людство має втримати потепління в межах півтора градуси в порівнянні з доіндустріальним періодом. Всі розуміють, що інакше – катастрофа. Але температура вже підвищилася на 1,2°C, а останні 8 років стали найспекотнішими в історії спостережень.

Проблема в тому, що Паризька угода сама по собі не може скасувати кліматичну катастрофу. Це можуть зробити уряди, компанії та окремі люди, які мусять змінити світогляд, практики й технології.

Подібна складність і з Конвенцією про біологічне різноманіття. Хотілось би, щоб вона передбачала таку собі посаду "злого поліцейського", який може покарати всі ті країни, що не виконують взяті на себе зобов'язання. На зразок того, як рибінспектор штрафує браконьєра, що ловить рибу сіткою. Але Конвенція про біологічне різноманіття не передбачає якихось механізмів санкцій. Щоправда, країни мусять звітувати про досягнутий прогрес.

Заради справедливості треба сказати, що є інші міжнародні угоди про охорону біологічного різноманіття. Наприклад, рамсарська Конвенція про водно-болотні угіддя, або Конвенція про збереження мігруючих видів диких тварин та інші, де Україна бере участь. За словами Володимира Домашлінця, ці угоди передбачають більш суворі механізми контролю за їхнім дотриманням.

Найскладніша ціль

Одна з хороших новин із COP15 полягає в тому, що країни домовилися створити додаткові механізми фінансування охорони біорізноманіття. В першу чергу вони мають допомагати бідним країнам.

– Це означає, що коли ми дійдемо до оцінки наслідків впливу війни на природу в Україні, ми зможемо розраховувати на фінансову допомогу за цими новими механізмами, які на той час мають запрацювати, – каже Олена Годлевська.

Одна з 23 цілей, яку поставили перед собою учасники COP15, передбачає, що питання збереження біорізноманіття мають враховуватися в усіх сферах нашого життя на всіх рівнях. Їх мають брати до уваги політики і законодавці, їх треба врахувати, коли плануються будь-які проєкти – чи будівництво гірськолижного курорту, чи житлового кварталу.

Певною мірою охорона біорізноманіття має стати частиною нашого життя. Можливо, ця ціль найважливіша з усіх і одночасно – найскладніша.