Про природу і небезпеку рашизму як агресивної ідеології і тоталітарної політичної практики сучасної російської федерації кореспонденту АрміяInform розповіла доктор історичних наук, член-кореспондент Національної Академії Наук України, завідувач відділу Інституту історії України НАН України Лариса Якубова.

— Пані Ларисо, цього року Ви опублікували дві знакових книги з дослідження рашизму — «Рашизм, звір, з безодні» та «До свободи крізь вогонь. Україна проти рашизму», яку нещодавно презентували на Kyiv Book Fest 2023. Як би ви могли коротко окреслити їхні головні тези?

— Найголовніша теза у тому, що на сьогодні рашизм — це не просто виклик Україні, екзистенційне питання до українців — існувати чи не існувати. Це питання і виклик усьому світу — чи буде він існувати і яким саме він буде. Цей глобальний виклик, який поставила росія світу в сенсі дорожньої карти майбутнього, є питанням про те, яким буде основний тренд цього світу. Чи це буде світ, який рухається в напрямку збільшення частки країн, що є вільними за означенням, в яких створюються умови вільного розвитку особистості та розкриття всіх її талантів, чи це буде зовсім інший, протилежний світ тоталітарного контролю та поневолення особистості. Тож зараз вирішується питання, чи не стане неототалітаризм новою провідною формою політичного існування світу.

Сучасна збройна агресія російської федерації проти України розглядається смислотворцями росії як війна так званої російської цивілізації з рештою світу. У ній йдеться про те, чи встоїть створена за останні два тисячоліття європейська цивілізація, яка за основним своїм означенням і вектором розвитку залишається ліберально-демократичною в своїй суті. Якщо росії вдасться її підважити, неототалітаризм перетвориться на основний визначальний тренд політичного життя всього світу. Рашизм — це прагнення запхати людину знову в ту форму соціального існування, яка тиражувалася багато сторіч поспіль, й у якій людина не вартуватиме нічого, де індивідуальність та свобода особистості не передбачаються як форма існування.

— Скажіть, будь ласка, чому доцільно використовувати відносно новий термін «рашизм», а не, скажімо, російський фашизм? У чому переваги нового терміну?

— російський фашизм існував в попередні історичні епохи в кількох варіантах. Як політична форма організації існували не лише російські, точніше «русскіє» фашистські партії. У міжвоєнну добу та під час Другої світової війни існував також «всемирный русский фашистский союз». Крім того, русскій фашизм існував у кількох версіях ідеологій та квазіідеологій, зокрема тій, що я називаю в своїх книгах «ільїнщиною», тобто ідеологією білого фашизму, розробленою і розписаною улюбленим філософом владіміра путіна іваном ільїним. Його «творча спадщина» — це очевидний русскій фашизм.

Слід зазначити, що русскій фашизм відродився у пізньорадянські часи, саме в радянському союзі, коли ще існувала комуністична партія. Зрозуміло, що тоді це була така собі андеграундна течія, яка згодом трансформувалась у кілька версій русского фашизму кінця ХХ — початку ХХІ століття. Крім того, у росії існує також кілька версій суто нацистських політичних течій і партій, які є складовою частиною всесвітнього неонацистського руху.

Однак рашизм — це не просто русскій фашизм, це абсолютно нова історична форма. Вона, звичайно, частково включає напрацювання всіх попередніх російських фашистських діячів і не лише їх та гібридизує їхні ідеї, однак є набагато небезпечнішою і вагомішою. Сучасний рашизм — це вже не просто ідеологія чи якась політична партія або політична течія, рашизм — це сама форма існування сучасної російської державності і сучасного так званого русского народа.

— Тобто рашизм — це абсолютно нове явище, хоча воно і базоване значною мірою на російському фашизмі, однак є більшим і складнішим за нього. Тобто воно всеохопне і повністю трансформує все російське суспільство і російську державу.

— Безумовно. Це абсолютно новий історичний феномен, який перетворив російську федерацію — конституційно ще формально демократичну державу — на фактично тоталітарну систему. Це абсолютно нова форма історичного існування цього демографічного і соціального організму, яка перевела її геть в інший вимір відтворення політичних, соціальних, етнокультурних практик.

Тож ми тут маємо справу не просто з ідеологією, не просто з політичною течією, а з тоталітарною системою в масштабах держави, з відродженою формою тоталітаризму на зразок тих, які існували в ХХ столітті, обумовлювали і визначали його життя. російський неототалітаризм (рашизм) постав в абсолютно нових обладунках, в обладунках інформаційної ери й усіх інструментів впливу на суспільство, особистість, економіку, політичне життя і глобальний світ, доступних на сучасному технологічному рівні.

Йдеться про нову версію, власне, про новий неототалітарний проєкт в масштабах держави на зразок сучасного Китаю і Північної Кореї, але створений на ґрунті виробленої попередніми епохами російської імперської культури ХІХ—ХХ століть, російських імперських наративів. Вони сформували з сучасної росії на чолі з владіміром путіним абсолютно нову форму політії, яка закінчила пострадянський транзит, знищивши в росії вектор ліберально-демократичного розвитку, який зажеврів там у 1990 роки. В кінцевому підсумку за останні два роки ця неототалітарна еволюція закинула росіян в геть нову реальність. Це абсолютно нова країна з абсолютно іншими, аніж у решті світу алгоритмами життя, не притаманними ні для монархій чи деспотій, ані навіть для новітніх авторитарних режимів.

— Ви сказали, що росія прагне поширити рашизм на весь світ — чого саме вона хоче цим досягти?

— Рашизм має претензії на глобальне лідерство і вже зараз претендує на те, щоб переробити за своїм зразком, за своєю тоталітарною форматівною матрицею ще кілька десятків країн. Йдеться насамперед про країни, як раніше входили до зони впливу колишньої російської імперії і радянського союзу.

Рашизм міксує в собі всі попередні уявлення про те, як мусить бути поділений світ. Йдеться не просто про відродження імперії попереднього часу, бо жодна з попередніх імперій, які формувалися на демографічному субстраті так званого русского міра, не досягали тієї вбивчої сили нової неототалітарної імперії, що під орудою колективного путіна. Руйнівну силу цієї новітньої імперії ми можемо побачити на прикладі знищених сирійського Алеппо та українського Маріуполя, у Бучі й у Ізюмі.

Ця абсолютно нова політична система з низкою специфічних особливостей, які відрізняють її від тоталітаризму ХХ сторіччя, трансформує сучасний світ в процесі боротьби чи не боротьби з цією глобальною загрозою.

— Наскільки загальноприйнятим встигло стати описане комплексне розуміння рашизму, наскільки загальновживаним є цей термін у науці?

— Обидві мої книги — суто наукові. Попри те, що вони написані в такому форматі, щоб їх легко могла осягнути будь-яка людина з базовою вищою освітою як гуманітарною, так і технічною. Це книги написані з використанням першоджерел, вони підсумовують напрацювання з вивчення тоталітаризму видатних філософів, істориків та соціологів минулого сторіччя, зокрема Ханни Арендт. Тобто моя праця є суто науковою, на відміну від багатьох публіцистичних звернень до проблематики рашизму.

Чи увійшло поняття рашизму у широкий вжиток, чи стало воно загальновизнаним у науковому світі? Ні, не увійшло. По-перше, науковець не має таких майданчиків для донесення цієї інформації, які мають мейнстрімні джерела. Впливовими людьми нашої епохи є блогери з мільйонними аудиторіями, якими би пройдисвітами чи неуками вони не були. Натомість історик-науковець, який постійно працює з джерелами і мусить витрачати на це переважну більшість свого життєвого часу, не має фізичної можливості бути присутнім у публічному дискурсі в тому обсязі, щоб впливати на масові аудиторії.

— Чи розуміють небезпеку рашизму самі росіяни, насамперед антипутінська опозиція, представники якої після початку широкомасштабного нападу російської федерації на Україну виїхали за кордон?

— В одному зі своїх інтерв’ю я не випадково назвала минулий рік втраченим роком. Науковцю йдеться про те, щоби зрозуміти внутрішні, дуже потаємні для багатьох рухи політичного і не лише політичного життя. Такі глобальні явища неможливо зрозуміти, порхаючи по поверхні води. Натомість російсько-українська війна перетворена засобами масової інформації, зокрема і переважно так званими російськими релокантами, які залишили росію і виїхали до Європи, на зону комерційної діяльності.

В останні півтора року майданчик російських опозиційних медіа активно освоюється людьми, які, як вони кажуть, «провтикали» свою країну і вивезли її у валізах. І вони активно розбудовують росію майбутнього тепер за кордоном. В російськомовному просторі ми бачимо величезну медійну кампанію, яка спрямована не на те, щоб зрозуміти, що таке рашизм, і як з ним боротися, а переважно на те, як російським релокантам краще влаштуватися в країнах їхньої новітньої міграції.

— Чи спроможні усвідомити небезпеку рашизму у світі та що мають зробити для цього українці?

— Українці для цього вже зробили і далі роблять надзвичайно багато, попри глупість, глухоту й інфантильність розвинених країн і абсолютну байдужість країн, які не розуміють, навіщо потрібна свобода, бо несвобода є для них звичною матрицею існування. Надзвичайно дорогою ціною українці виграли для світу вже майже два роки фори, щоб дати міжнародній спільноті підготуватися до спротиву рашизму.

Вже майже два роки Україна дає вільному світу час і можливості сконцентрувати всі свої спроможності, всі свої сили для того, щоб почати активно нарощувати кулаки добра. Бо свобода і добро, які неспроможні захищатися, нічого не варті. Неототалітаризм знесе їх, як цунамі небаченого масштабу.

На жаль, міжнародна спільнота готується до опору дуже повільно і неефективно, натомість неототалітарний режим росії трансформується набагато швидше й ефективніше. Зло приростає, а добро все ще чекає, що ситуація вирішиться сама собою.

Антон Печерський
Кореспондент АрміяInform