Пане Василю, для вас, як виноградівця, яким є сучасний Севлюш?

У свої 750 Виноградів вражає дивовижною здатністю виглядати по-весняному юним, модерним, сповненим цвітіння і мрій. Виноградів зараз переживає своєрідний гуманітарний ренесанс. Люди стали активнішими, зацікавленими в тому, щоб життя у місті відповідало гідним стандартам – це стосується і якості доріг, комунікацій, культурного життя. Скажімо, коли йдеться про облаштування вулиць та майданчиків біля будинків, то мешканці навчилися використовувати різні можливості – взяти на себе частину робіт щодо асфальтування вулиці і відповідно прискорити їхній ремонт. Чи, скажімо, приклад житлового будинку, де я живу. Всі комунікації — і спільні, і окремі – мешканці модернізували за власний кошт, як і ремонти у під’їздах, заміну вхідних дверей… Тому увійти у під’їзд просто приємно.

За останні роки місто оновилося – вулички не лише у центрі, а й багато периферійних заасфальтовано, змінилася архітектура індивідуального будівництва, завдяки підприємцям центр міста відреставровано, а нові фасади облаштовані в переважно еклектичному стилі, закладеному 100—150 років тому.

Відчувається і творча активність. Почали з’являтися творчі обєднання «ІДЕА», «Красне слово», «Арт-Севлюш»… Причому їх поява супроводжується мистецькими й літературними акціями.

Найважливіше, однак, те, що у місті існує взаєморозуміння між громадою і місцевою владою на чолі з Степаном Бочком.

Щодо книги. Яка мета її створення?

— 750 років – це нагода ще раз озирнутися на пройдений в історії шлях, зафіксувати портрет європейського міста на зламі тисячоліть. Адже історія, як виявляється, калейдоскопічна і швидкозмінна. І Виноградів  початку ХХІ століття кардинально відрізняється від міста навіть піввікової давності (архітектурою, промисловістю, природою...).  Тому так важливо зберегти на сторінках сучасних видань найприкметніші досягнення нашого покоління, яке робить свій внесок у формування сучасного обличчя Виноградова.

Виноградів має цікаву історію. Які відкриття з огляду на це ви зробили для себе особисто, готуючи фотоальбом?

— Щодо давнішої історії, то факти дозволили зробити для себе цікаві висновки. Чи то волелюбний дух Севлюша чи далися взнаки більш тривіальні причини, але Севлюш не раз виявлявся містом політичної опозиції. Скажімо, на початку ХІV століття Беке Боршо збудував на Чорній горі замок, який згодом назвали Канків. Він оголосив війну угорському королеві і звісно програв у протистоянні. Згодом поблизу Севлюша  жив волоський феодал Дракула і теж не підкорявся королеві. Наступна історична постать – Дьордь Деже, або як названо його в історичному творі Юрій Довжа. Він мав від природи бунтівну натуру, мобілізував на повстання проти аристократів селян, а своїм форпостом призначив Севлюш. Точніше Севлюський замок. І навіть оголосив себе королем.

Ще одна неспокійна натура, пов’язана з історією Виноградова, – Ян Капістран, проповідник хрестового походу проти єретиків і турків. Вогнем і мечем він відстоював чистоту католицької віри, воюючи проти сектантів, євреїв та мусульман, винищував усіх — жінок, дітей, стариків. Як ревного католика Яна Капістрана оголошено святим. У 1456 році його тіло привезли у Севлюш. У часи реформації мощі було скинуто в колодязь замку Канків. Св. Іоан Капістран невдовзі почав вважатися покровителем місцевих виноградарів і виноробів. Так є й понині.

Яскравим лідером фронди був Жігмонд Перені – діяч угорської революції, страчений 1849 року. А через 90 років саме Севлюш зібрав найбільш свідому українську молодь, яка дала бій регулярній угорській армії на Красному Полі.

Але попри всі ці факти Виноградів залишився в історії як дуже толерантне європейське місто.

Унікальному кліматові Виноградова та Чорної гори можна позаздрити. Це, мабуть, позначається, і на особливостях природи міста.

У Виноградові можна зустріти найнесподіваніші насадження. За період свого існування містом правила і угорська знать, і чеські урядовці, та й за радянських часів благоустрою міста теж приділялася значна увага. Звідси рідкісні породи дерев і кущів. Зокрема, на площі Миру радує око кам’яна липа, якій вже понад сто років. Гість із Північної Америки — сосна Веймута височіє поблизу кінотеатру «Промінь». Біля школи №1 росте декілька високих кущів троянди сирійської, один з небагатьох тропічних видів, пристосований до помірного клімату. Біля костьолу Вознесіння ще залишилося одне дерево софори японської. Її листя і грона білих квітів схожі на акацію, колючок немає, цвіте у серпні. Китайські лікарі здавна використовували софору для зупинки внутрішніх кровотеч, бутони дерева популярні і в косметології. Біля будинку культури височіють айлант та гарний екземпляр ґінкго — представник шпилькових дерев з середньої геологічної епохи розвитку нашої планети. Голки його зрослися між собою й утворюють наче листочки, на зиму вони опадають. На вулиці Станційній привертає увагу платанова алея у дворі дитсадка. Кожного року (у квітні—травні) тішать своїм рожевим цвітінням японські сакури, висаджені ще у 20-х роках минулого століття. На вулиці Тюльпанів перед дитячим садком ростуть два рясні кущі тиса, а у дворі — рідкісний уже дуб червоний. З іншого боку вулиці є декілька тополь пірамідальних. Ще збереглись два пірамідальні дуби скельні кавказького походження... Особлива гордість Виноградова – парк Перені. 200 років тому угорський граф Жігмонд Перені успадкував родинний маєток у Севлюші. Сьогодні оновлення парку відбувається за участі науковців та фахівців зі  Львова і Києва.

Окрема тема —Чорна гора. Її схили вкриває ковила закарпатська. Чорна гора – єдине місце в Україні, де росте даний вид. Рослину часто порівнюють з жіночим волоссям — через тонкі і довгі стебла трави.

Завдяки унікальним кліматичним умовам тут розташовані теплолюбні персикові сади, виноградники з елітними європейськими сортами. Нині зусиллями садоводів братів Боднарюків, Наталії Мартишинець, Михайла Поличка Чорна гора повертає собі колишню славу неповторного куточка садівничої культури.

Гуманітарні речі, ма­буть, важливі. Але жит­тєдіяльність міста мусить забезпечуватися економічними фак­торами. Які в цьому плані перспективи міста?

— Багато разів від старшого покоління доводилося чути про занепад економіки, мовляв, нема вже таких гігантів як «Електрон», «Промбуд», промкомбінат, не ті вже завод пластмасових сантехвиробів, взуттєва фабрика і т.д. Але якщо об’єктивно подивитися,то за 20 років з’явилося значно більше підприємств з модерним устаткуванням. Серед тих, хто репрезентує обличчя Виноградова, – «Сандерс-Виноградів», «Платі», «АВЕ Виноградів», «Вет Автомотив Україна», новостворений завод переробки «Універ»…

Мало того, у Виноградова відкриваються нові перспективи у зв’язку з геополітичними змінами. Якщо ще 25 років тому місто перебувало на узбіччі транспортних артерій, то зараз Виноградів стає перехрестям економічних стосунків завдяки близькості до кордону, зокрема до митних переходів «Дяково» і «Вилок». Виноградів, як логістичний центр, нині привертає пильну увагу країн Балтики, Балкан, Росії та сусідніх західних держав.