Захід не дуже вірить, що Росія має серйозні наміри розколоти Європу і домогтися панування за допомогою сили.

Самовпевненість і нерозсудливість загрожують випадковим конфліктом, вважає Едвард Лукас.

НАТО може зіткнутися з силами, переозброєними і навченими в бойових умовах в Україні та Сирії, пише Independent.

Le Temps закликає США не затягувати з "перезміною", адже "кремлівський шахіст продовжує просувати свої пішаки".

"Демонстрація сили Володимиром Путіним дає привід до занепокоєння, однак у господаря Кремля недостатньо коштів для того, щоб вплутуватися в нову гонку озброєнь", - вважає оглядач Le Temps Симон Петіт.

"Російський президент не втрачає можливості пограти мускулами. Остання демонстрація сили - презентація нової ядерної ракети "Сатана 2" може знищити країну завбільшки як Франція. Варто задуматися про повернення холодної війни", - йдеться в статті.

"Однак різниця є: Росія - лише тінь тієї супердержави, якою був СРСР. Її ВВП, зрешечений міжнародними санкціями, ледь перевершує ВВП Іспанії. Крім вуглеводнів та іншої сировини, а також зброї, величезна Росія мало що експортує, - зазначає автор. - Хоч як би Путін величався, йому слід зрозуміти: він не може дозволити собі такої руйнівної гонки озброєнь, яка привела СРСР до занепаду".

"Якщо переглянути прокремлівське телебачення, то війна вже почалася. Російську громадську думку розпечено до білого. Найбільш екстремістські прихильники Путіна пророкують третю світову війну в разі перемоги Хілларі Клінтон", - передає журналіст.

"Дійшло до того, що Путін змусив визнати це головною темою американської президентської кампанії", - йдеться в статті.

"Майбутньому мешканцеві або майбутній мешканці Білого дому доведеться впрягтись у вирішення складних завдань, поставлених Путіним. Причому невідкладно, оскільки кремлівський шахіст продовжить просувати свої пішаки", - підсумовує Петіт.

"Європейська безпека не виглядала такою вразливою з початку 1980-х, - пише відомий британський публіцист Едвард Лукас у The Times. - Росія не вірить, що Захід має серйозний намір захищати свої передні рубежі, надто в Балтійському регіоні. Багато хто на Заході не вірить, що Росія насправді має намір розколоти Європу і домогтися панування над нею - і готова застосувати для цього силу. Велика небезпека, що ця комбінація самовпевненості й нерозсудливості спровокує випадковий конфлікт".

"Гарячковий темп армійських і військово-морських навчань та маневрів наводить на думку, що Кремль сприймає найближчі місяці як чудову нагоду. Двомісячна політична перезміна в адміністрації США означає, що в ці тижні Вашингтон буде найменш рішучий. Все, що Росія зможе зробити в Європі, стане доконаним фактом", - застерігає автор.

На думку Лукаса, Росія може вдатися до якогось "трюку" в Україні, Бєларусі чи Грузії, але гра з найвищою ставкою імовірна в країнах Балтії як у найбільш вразливій частині НАТО, оборона якої залежить від готовності США діяти швидко і рішуче. Тим часом російські засоби ППО здатні створити "міхур" над країнами Балтії - фактично безполітну зону для військової авіації США і союзників.

"Чи пошлемо ми наші літаки в цей міхур, провокуючи росіян їх збивати? - аналізує Лукас. - Чи спробуємо знищити системи ППО в самій Росії? Чи ж атакуємо ми інші частини Росії? Жодна з цих воєнних можливостей не видається привабливою".

Автор нагадує, що у Росії є ще один козир - тактична ядерна зброя, і влада хизується цим.

Брязкання шаблями - тільки один різновид путінської зброї, вважає Лукас. З-поміж інших - цільове використання грошей (для підкупу західних еліт і купівлі впливу), політизований експорт енергоносіїв, пропаганда і шпигунство. Разом вони допомагають сіяти ворожнечу і недовіру. Автор називає приголомшливим прикладом російської гібридної війни дії Кремля в ході передвиборної кампанії в США.

На думку Лукаса, "найефективнішим способом стримування було б послання російським елітам: "У нас ваші гроші - якщо хочете знову їх побачити, відступіть". Нам треба дістатися до поплічників Путіна - банкірів, адвокатів і бухгалтерів, які допомогли йому і його дружкам приховати свої гроші на Заході". "Прибуток не можна ставити вище за безпеку і свободу", - пише автор.

"Британські війська буде розміщено в Естонії з травня 2017 року в рамках плану НАТО зі зміцнення оборони країн-союзників на кордонах Альянсу, - пише Кір Джайлз (Chatham House) в статті для The Independent. - Це невеликий, але важливий крок з метою перешкоджати можливим наполегливим діям з боку Росії".

"Передове базування піддає британських та інших солдатів НАТО цілій низці нових небезпек", - зауважує автор. "У разі конфлікту вони зіткнуться в російськими силами, переозброєними і перепідготовленими на основі практичного досвіду в Україні та Сирії. Російські навчання, в яких взяла участь величезна кількість військовослужбовців, супроводжувалися інтенсивною практикою ведення воєнних дій у Сирії. Сюди входить залучення якомога більшої кількості бойових комплексів з метою їх випробування, навіть коли вони не є найбільш належними або ефективними засобами виконання завдання. Прикладом може стати відправка авіаносця "Адмірал Кузнєцов" у Східне Середземномор'я замість використання можливостей місцевих авіабаз", - йдеться в статті.

"Хоча передислокація сил НАТО найбільше зачіпає країни, де вони будуть розміщені, і Росію, інші держави регіону також відчують побічні ефекти", - вважає Джайлз: традиційно нейтральні позиції Швеції та Фінляндії можуть змінитися.

Особливу увагу автор приділяє Бєларусі. На відміну від Росії, чиї заяви про те, що її "оточує" НАТО, ґрунтуються на фантазіях, для Бєларусі це вже факт. "Те, як Бєларусь відреагує на це і на російські пропозиції про "захист" від НАТО, може стати черговим потенційним неспокійним осередком напруженості в Східній Європі", - йдеться в статті.

The Washington Times публікує статтю, присвячену американсько-російським тертям у Центральній Азії.

"У той час як американсько-російські відносини швидко погіршувалися з 2014 року і пережили нову кризу через поточну ситуацію навколо Алеппо, двосторонні відносини в Центральній Азії залишилися відносно стабільними - тому що вони вже були слабкими і незбалансованими", - пише заступник директора Інституту європейських, російських та євразійських досліджень (Університет Джорджа Вашингтона, США) Марлен Ларюель.

"США відігравали все менш помітну роль у Центральній Азії в зв'язку зі стратегічними поступками (в 2014 році на вимогу Бішкека закрився транзитний центр в аеропорту "Манас"), обмеженою зацікавленістю американських фірм (яка навіть зменшилася на тлі падіння попиту на нафту і газ з Каспію і нескінченні відстрочки розробки родовища Кашаган) і відсутністю значних інвестицій, надто порівняно з китайською ініціативою "один пояс і один шлях", - пише Ларюель.

Вона визнає, що "діяльність американського громадянського суспільства в регіоні сповільнюється, спільнота правозахисників частково втратила надію на зміну політичної ситуації на місцях", і "місцеві режими з усе більшою недовірою ставляться до американської програми демократизації".

Водночас Росія стверджує свою роль у регіоні. Вона продемонструвала здатність дестабілізувати ситуацію в сусідній державі, а також прагнення до збереження місцевих авторитарних режимів, йдеться в статті. Навіть якщо економічна міць Росії знижується, Москва залишається на цій території другою після Китаю економічною державою.

"Таким чином Вашингтон втрачає свій статус у регіоні, до нього ставляться майже як до другорядної держави, - пише автор. - "Велика гра" тепер розігрується між Росією і Китаєм".

Переклад Inopressa.ru