Через 30 років після Чорнобильської катастрофи кожен другий житель України (52%) вважає, що Чорнобильська АЕС і сьогодні становить загрозу. Протилежної думки дотримуються третина опитаних (31%), говориться в результатах дослідження Research & Branding Group, пише "Сегодня".

На півдні України менше, ніж в інших регіонах, схильні оцінювати, що ЧАЕС становить загрозу в даний час (44% проти 51-56%). Також найменше побоюються АЕС молодь до 30 років (44%).

Згідно з дослідженням, дві третини українців (68%) вважають правильним рішення про виведення ЧАЕС з експлуатації в 2000-му році. Протилежної думки дотримується лише 6% опитаних. Інші або вважають це рішення частково правильним (9%), або взагалі не можуть оцінити правильність такого рішення (17%).

Вважають однозначно правильним закриття ЧАЕС дещо частіше жителі східних і південних областей (70-75%). Залежно від віку респондентів із загальної маси знову можна виділити молодь до 30 років, серед представників якої трохи менше тих, хто вважає однозначно правильним закриття ЧАЕС.

На думку більше половини жителів країни (55%), наразі українські АЕС залишаються небезпечними в плані дії: 24% опитаних вважають їх надзвичайно небезпечними, 31% - досить небезпечними. В цілому безпечними українські АЕС вважають трохи більше чверті жителів України (28%): абсолютно безпечними АЕС вважають 4% опитаних (3-4% в залежності від регіону), а відносно безпечними - 24%. Ще 17% респондентів не змогли дати оцінку рівня безпеки АЕС.

Наразі переважна більшість українців (79%) не виявили бажання відвідати Зону в екскурсійному турі.

Дослідження проведено в період з 11 по 21 квітня 2016 року серед жителів України (за винятком АР Крим, непідконтрольних територій Донецької і Луганської областей). Респонденти відбиралися за квотною вибіркою, що репрезентує доросле населення України за регіоном проживання (область), статтю і віком. Обсяг вибіркової сукупності склав 2001 респондента. Очікувана середня помилка вибірки складає ± 2,2.

Студенти УКУ зняли документальний мінісеріал про людей, які "взяли на себе" Чорнобиль

Студенти Українського Католицького Університету зняли документальний серіал "Тридцята весна" до 30-ї річниці аварії на Чорнобильській АЕС. Це 18 відеоісторій про людей.

Деякі історії сильніші, дехто зі студентів вперше взяв камеру до рук. "Українська правда. Життя" публікує п’ять з них.

Сухоцький Анатолій (автор – Петро Ткачишин). На ЧАЕС він пропрацював з 1978 по 1999. У 1986 році обіймав посаду головного дозометриста.

Святослав (автор – Тетяна Столярова). У 1989 році він поїхав до Чорнобиля, бо був військовим. З початком війни на сході України повернутися на службу. Нині він заступник командира з озброєння танкової роти частини Національної гвардії, що у Харкові.

Ярослав Муха (автор – Олена Зашко). У квітні 1987 у нього народилася донечка, а уже у травні чоловік поїхав до Чорнобиля. Разом з іншими ліквідаторами очищував поверхню третього енергоблоку від графіту, знезаражував приміщення в четвертому блоці, керував "біороботами"…

Володимир Плиско (автор – Вікторія Хорошун). Ліквідатора, який нині живе на Київщині.

Ярослава Алексеєва (автор – Оксана Мамченкова). Вона колись була лікаркою і два тижні літа 1986-го працювала разом із колегами та бригадою пожежників поблизу Чорнобильській АЕС. А ще вона – мама драматурга Павла Ар’є, який для київського Молодого театру написав виставу "Баба Пріся".

Постановка про 86-річну бабцю, котра живе в зоні відчуження попри заборони, перевернула уявлення про сучасний український театр. Ірма Вітовська в ролі баби Прісі виявилась фантастичною.

Довідка

Чорнобильська катастрофа - екологічно-соціальна катастрофа, яка сталася вночі проти 26 квітня 1986 року і спричинена вибухом та подальшим руйнуванням четвертого енергоблоку Чорнобильської атомної електростанції вночі, розташованої на території України (у той час - Української РСР).

Приблизно о 1:23:50 26 квітня 1986 року на четвертому енергоблоці Чорнобильської АЕС стався вибух, який повністю зруйнував реактор. Будівля енергоблока частково обвалилася.

У різних приміщеннях і на даху почалася пожежа. Згодом залишки активної зони розплавилися. Суміш з розплавленого металу, піску, бетону і частинок палива розтікалася під реакторними приміщеннями.

Внаслідок аварії стався викид радіоактивних речовин, у тому числі ізотопів урану, плутонію, йоду-131 (період напіврозпаду 8 днів), цезію-134 (період напіврозпаду 2 роки), цезію-137 (період напіврозпаду 30 років), стронцію-90 (період напіврозпаду 29 років).

Ситуація погіршувалася в зв'язку з тим, що в зруйнованому реакторі не припинялися неконтрольовані ядерні і хімічні (від горіння запасів графіту) реакції з виділенням тепла, з виверженням з розлому протягом багатьох днів продуктів горіння радіоактивних елементів і зараження ними великих територій.

Радіоактивний викид оцінюють потужністю як 300 таких бомб, яку скинули на Хіросіму.

Зупинити активне виверження радіоактивних речовин із зруйнованого реактора вдалося лише до кінця травня 1986 року мобілізацією ресурсів усього СРСР і ціною опромінення тисяч ліквідаторів.

Катастрофа вважається найбільшою за всю історію ядерної енергетики, як за кількістю загиблих і потерпілих від її наслідків людей, так і за економічними збитками.

Спершу керівництво УРСР та СРСР намагалося приховати масштаби трагедії, але після повідомлень зі Швеції, де на АЕС "Форсмарк" були знайдені радіоактивні частинки, які були принесені зі сходу - з СРСР, - та оцінки масштабів зараження, розпочалася евакуація близько 130 тис. жителів Київської області із забруднених районів.

Радіоактивного ураження зазнали близько 600 тис. осіб, насамперед ліквідатори катастрофи. Навколо ЧАЕС створено 30-кілометрову зону відчуження.