Повернути славу іменам, її достойним – таку мету поставили перед собою члени нового ужгородського неформального формування UNgANG. Сама організація як така – начебто й не існує. Наразі немає ані будь-яких меморандумів, ані статутів чи протоколів. Просто зібралися докупи небайдужі до Ужгорода. До його історії, його характерного мистецтва, імен його славних діячів, які принесли місту над Ужем славу, любили його усім серцем.

Ці небайдужі утворили щось на зразок напівлегальної мистецько-медійної банди – саме як «банда» перекладається з англійської Gang. Ну а що таке Ung – знає кожен, хто народився під горою з фортецею Унг. Ну і UN-gang – як АНТИ-банда. Антивандальна ужгородська банда чи що? Ніхто насправді не знає достеменно, навіть самі UNgANGівці, які наразі не мають окресленого членства, спонтанно зараховують до «своїх» усіх, хто приносить Ужгороду користь, і чинить добро його мешканцям. Своїм гаслом мають «We can fix it!» - «Ми можемо це виправити».

Саме виправленням історичної несправедливості, через яку канули у лету імена багатьох достойних, славних і талановитих,  пов’язані з Ужгородом, пояснюють UNgANGстери свій інтерес до майже забутого імені закарпатського Ван-Гога – Тиводара Костки, який вчився в Ужгородській гімназії, молодість провів у Середньому, а відтак поїхав до Угорщини, змінивши слов’янське прізвище Костка на угорське Чонтварі, там зажив статку, але не зажив прижиттєвої слави. Утім, усе по-порядку.

«Натхнення і сила волі»

Напевно, немає більш в угорському живописі ще однієї такої постаті, про яку лунало б стільки суперечливих думок, як про Тиводара Костку „який пише під імненем Чонтварі”. Цінність його творів то губилася з роками, то його ім’я знову набувало заслуженої слави та відомості. Знову й знову його ім’я огортало забуття, а його яскраві полотна причислялися до курйозів. Але про те, яким довгим був шлях Тиводара Чонтварі до визнання і належної слави, і яким неймовірно плутаним і сповненим пригод чином вдалося вберегти його полотна від знищення, знає тільки дуже вузьке коло спеціалістів.
„Натхнення і сила волі – мої крила" - цими словами Чонтварі супроводив свою біографію в каталозі до виставки в 1908 році.

З Ужгорода до Епер’єша

Народився Михайло-Тиводар (мав подвійне ім’я) 5 липня 1853 року в місті Кішсебен, Австрія, нині Сабінов, Словаччина у сім’ї доктора Ласло Костки, лікаря та фармацевта. Батько захоплювався мисливством, тому в домі Костків було завжди багато тварин. Були хорти, лисиці, сови, інколи навіть маленькі вовченята.

Із Кішсебені родина Костків переїхала до Середнього і Тиводар та четверо його братів потрапили до Ужгородської гімназії. Тиводар згадує: „Добре пам’ятаю, як в Ужгороді я найбільше любив ігри, подорожі, полювання, плавання, катання на ковзанах, навіть вивчав природу тканин, тому зрозуміло, що мій шкільний атестат був далеко не блискучим. Це стало причиною, що тато віддав мене в Епер’єш навчатися підприємництву".

Після 3,5 років роботи торговим службовцем, Тиводар якийсь час відвідував лекції на факультеті права і тільки потім вивчив фармакологію. Жага до знань гнала його читати книгу за книгою, однак, опинившись у Сегеді під час тодішньої повені, Тиводар сильно застудився і продовжувати навчання не міг. Лікарі, радячи йому максимум відпочинку, направили його в Татри, як провізора в тамтешню аптеку.
Одного разу, перебуваючи в аптеці, він схопився за олівець і намалював на рецептурному бланку побачену ним з вікна просту сцену – проїжджаючий під вікнами віз, запряжений буйволами. Відтоді  мрія стати художником охопила його.

Доторкнутися до Мігая Мункачі

Після цього він їде до Риму, потім у Париж, де зустрічається з відомим угорським художником Мігаєм Мункачі. А потім повертається на батьківщину, і протягом чотирнадцяти років працює в аптеці, прагнучи домогтися матеріальної незалежності. Зібравши невеликий капітал, їде вчитися живопису спочатку в Мюнхен, потім до Академії живопису в Дюссельдорфі, де директор поставив Костку до відома, що він знає вже більше, ніж студенти академії, і навчатися в них Тиводару не потрібно. Тож чоловік подався до Парижу, але ту манеру живопису, яку викладали в паризькій академії, Костка відкинув і подався на пошуки вільного стилю. Він називав її "академічною мішурою"

В 1895 році їде в подорож по Італії, щоб малювати пейзажі. Його надихала природа, пейзажі. Подорожував також по Греції, Північній Африці і Близькому Сходу. Особливо вражав художника кедр, його величність і могутність. У 1900 змінив своє прізвище Костка на псевдонім Чонтварі. Вже в 1907 і в 1910 відбулися його персональні виставки в Парижі, але вони не принесли йому визнання. Не отримали його картини визнання і в Угорщині, та й автор мав репутацію божевільного через дивакувату поведінку, аскетичний спосіб життя та схильність при спілкуванні впадати в пророчий тон.

Ван-Гог і схожа доля сучасника Чонтварі

У 1910 р. період творення закінчився. Напади хвороби ставали все більш тяжкими. Малював він тепер вкрай рідко, лише ескізи своїх сюрреалістичних видінь. В останні роки він писав книги: памфлет «Енергія і мистецтво, помилки цивілізованої людини» і дослідження «Геній. Хто може, і хто не може бути генієм ». За життя художник не продав жодної своєї картини. Остання головна картина «Поїздка по берегу» була написана в Неаполі в 1909.

20 червня 1919 Тиводар Чонтварі помер, як пишуть, від артриту. Родичі, проконсультувалися з фахівцями, ті запевнили їх у повній художній неспроможності Тиводара як художника, і незабаром картини були виставлені на аукціон не як твори мистецтва, а як звичайні шматки полотен. Випадковий колекціонер, Гедеон Герлоч,  скупив всі картини оптом за мізерну суму, чим задовольнив недалекоглядних племінників і зберіг спадок великого Чонтварі протягом багатьох десятиліть. Сьогодні основні роботи художника зберігаються в музеї міста Печ (Угорщина).

Ужгородці їдуть у Печ

Щоб дізнатися більше про славного земляка, представники UNgANG звернулися до Генерального консульства Угорщини  в Ужгороді і були прийняті Генеральним консулом паном Йожефом Бачкаї. Пан консул виявив велике зацікавлення у підтримці проекту і запропонував спільну поїздку до угорського міста Печ, у музеї якого сам нещодавно побував і зінтересом розглядав колекцію картин Чонтварі. Найімовірніше, поїздка відбудеться цієї осені. До неї готуються науковці, мистецтвознавці, художники, а також скульптор Михайло Колодко, який і став натхненником проекту «повернення забутих імен ужгородцям» загалом й відродженням пам’яті Чонтварі. Також до Печу збирається кондитер і шоколадьє Валентин Штефаньо, який має намір створити тістечко на честь знаного художника. У планах Валентина створити також – цукерки, що стануть продуктом «Csontvary Spiritual Drops» - «Духовними пігулками Чонтварі». Цей продукт стане частиною вже запущеного групою UNgANG у роботу  проекту «Csontvary Spiritual Content».

Csontvary Spiritual Content

Отож, поки готується науково-мистецькознавча експедиція у Печ, UNgANGстери не сидять без діла. Відомий в Ужгороді художник і актор Марсель Онисько створив графічний концепт проекту, скульптор Михайло Колодко – виносив ідею і тепер у розробці і навть на першому етапі реалізації проект «Csontvary Spiritual Content». Цей проект – створення лімітованої серії товарів, які б «сприяли вашому духовному розвитку». Наразі закуплено слоїки та створено  етикетки для «пігулок від депресії» «Csontvary Spiritual Drops», вже випущено скриньки з вугіллям для малювання «Csontvary Spiritual Chalks», кондитер Валентин Штефаньо працює над смаком тістечка «Csontvary Spiritual Cake», у розробці інші товари проекту. Надруковано просвітницьку міні-афішку з портретом художника, яку, до речі, можна побачити у віконці ужгородського ліхтаря-вказівника – вона там займає місце туристичного терміналу, який ужгородська міськрада зволікає забезпечити електроенергією. На афіші – напис: "Ти станеш найкращим у світі художником сонячного шляху, кращим за Рафаеля!".

«Художником сонячного шляху»

Ця фраза, яка стала стрижнем усієї творчості художника, прийшла йому як видіння. Ось епізод з його життя: Спекотного дня, 13 жовтня 1880 року, - коли йому було 27 років (це було в Татрах, коли він намалював першу картину) - він зазнав містичного бачення. Тиводар почув голос, що промовляв «Ти станеш найкращим у світі художником сонячного шляху, кращим за Рафаеля!». «Сонячним шляхом» Костка називав техніку пленерів – малювання при природному  освітленні. Саме після цих пророчих слів він став вчитися живопису.

Мабуть нам належить ще багато дізнатися про дивовижного нашого земляка, який як і Ван-Гог не продав за життя жодної картини, але став таким самим великим майстром, як і душевно хворий автор «Соняшників». Бо ця публікація – лише початок.