З давніх-давен юнаки з відрами повними води ще вдосвіта ходили по хатах, де жили дівчата на виданні, та обливали їх.

А ті натомість дарували хлопцям писанки на знак вдячності. Адже вважалося, що облита дівчина швидше вийде заміж за коханого хлопця. Зустрічалися звичаї, коли дівчина мала встигнути подарувати юнаку писанку, щоби той її не обливав, або ж дівчата ховали писанки за пазухою, а юнаки намагалися їх відібрати.

Вважалось, якщо дівчина повертається додому суха – це для неї ганьба. Тож дівчата хотіли, щоби їх облили, адже це свідчило про серйозні наміри парубка, котрий зазвичай обливав тільки ту, яка йому подобалась. Відповідно, на знак взаємності він отримував писанку або вишиту хустину. Щоправда це означало, що танцювати на великодніх святкуваннях він має тільки з нею.

Сьогодні у плані відзначення Поливаного понеділка Закарпаття є унікальним регіоном, адже більше ніде в Україні не прийнято замість води використовувати парфуми, розповідає туризмознавець Федір Шандор:

— Таку звичку на Закарпаття принесли шваби. Здебільшого це була протестантська традиція, адже протестанти відкидували язичницькі позиції щодо поливання водою. Тому з появою швабів, а також італо-французької династії Анжу разом з Карлом-Робертом Анжу, з’явився полив лавандовою водою. Це було приблизно у 14 столітті і таке робили тільки аристократи. І тільки у 19 столітті це перейшло на простих людей.

Поливались спочатку підсолодженою водою, яку робили з цукру і карамелі, або водою, яку виварювали з розмарином, чебрецем, м’ятою тощо. Парфумами почали поливатись уже у чехо-словацьких період, коли у людей з’явились гроші. Тобто це французько-італійська традиція, яка поширилась на Закарпатті через швабів-протестантів.