Українське суспільство вкрай вороже сприйняло новини про відпочинок найвищих посадовців держави на фешенебельних острівних курортах. Ясна річ, знайшлися й такі, що захищали право Президента й Генпрокурора смітити грішми, але вони залишилися в маргінальній меншості.
 
Новини ці сколихнули не лише Україну, а й облетіли світові ЗМІ, опосередковано завдавши шкоди не тільки владній верхівці, а й усій державі. Скажімо, ті п’ятеро прем’єр-міністрів східнонімецьких земель, які виступають за послаблення санкцій проти Росії – чи не додасть їм така розкіш українських чиновників козирів? У американців, німців чи британців врешті починає поставати логічне запитання: чому ми вашу країну помпуємо грішми, надаємо десятки різновидів допомог, а ви в той час шикуєте на островах? Ризикну припустити, що не всі з міністрів у німецьких федеральних землях могли б собі дозволити такий дорогий відпочинок, як українські державні службовці. А тепер порівняйте середній рівень життя в Україні й Німеччині…

Ні, зрозумійте мене правильно – я не проти багатих. Навпаки, хочеться, щоб якомога більше українців створювали успішні бізнеси й заробляли захмарні статки. Я поважаю приватну власність і не беруся критикувати приватні витрати. Більшовицька ненависть до багатіїв – це наслідок життя у совку, її треба позбуватися в рамках ментальної декомунізації.

Інша справа, коли йдеться про топ-чиновників держави Україна. Якщо бізнесмен Косюк, приміром, плаває на яхті вартістю в бюджет якогось міста, то хай собі плаває, це його приватна справа (і трішки уряду, який не втомлюється допомагати субвенціями цьому олігарху). Але коли йдеться про Президента чи Генпрокурора – вибачте, але в громадянського суспільства є повне право стежити як за їхніми доходами, так і видатками.

Формально, юридично – Порошенко й Луценко ні в чому не винні, гроші зароблені, задекларовані, можуть витрачати їх як заманеться. Але є ще два аспекти, в яких ситуація з відпочинком виглядає не настільки нейтральною, - моральний і політичний.

Складно говорити про мораль у контексті української політики, але колись цю розмову розпочати треба. Отож, не соромно бути багатим у бідній країні, але соромно розкошувати, коли саме від твоїх дій залежить добробут народу. Якщо за чотири пореволюційні роки їм – а це саме їхня робота! – не вдалося підняти рівень життя населення, то їхати на Мальдіви чи Сейшели просто неетично. Розумію, панове втомилися від напруженої роботи на благо України і мусять відпочити, але чи обов’язково робити це аж із таким розмахом?

Особливо в ситуації, коли досі на безліч ініціатив ми збираємо гроші цілим світом – на військо, на видання важливих книжок, на лікування хворим діткам і операції за кордоном для зрілих людей, які собі такого не можуть дозволити, бо працюють чесно і десятками тисяч євро розкидатися не можуть.

Не кажучи вже про те, що ці відпочинки (які намагалися приховати) – абсолютно дурний політичний крок, бо інформація про них суттєво вдарить по рейтингу і підірве довіру. Уявіть собі протилежне, якби ці політики витрачені кошти спрямували на допомогу армії чи благодійність. Та воно їм треба?

P.S. Або ще фантастичніший варіант – високопосадовці поїхали відпочивати на українські зимові курорти, рекламуючи внутрішній туризм в Україні й закликаючи співвітчизників витрачати гроші у себе в країні, даючи заробити українцям. Було б ефектно, мудро і патріотично.

Але, мабуть, ніхто з них не хотів би опинитися поміж простих людей десь на відпочинку – бо навряд чи вони б почули на свою адресу лише подяки й компліменти.