Як ужгородський Масарик «мандрував» Європою

Автором скульптури була 25-річна закарпатка.

Такого великого пам’ятника не виготовляла досі жодна жінка, пише газета «Неділя Закарпатські новини».

Свого часу Закарпаття входило до складу різних держав, тож і не дивно, що багато разів в Ужгороді змінювалися стяги, перейменовувалися вулиці та встановлювалися пам’ятники новим політичним лідерам.

Цього разу газета «Неділя Закарпатські новини» вирішила дізнатися про пам’ятник колишньому президенту Чехословаччини Томашу Масарику.

Стільки, скільки за короткий проміжок часу зробили для області чехи, не зробила жодна інша попередня влада. Чехословаччина на той час була однією з найдемократичніших країн, тож у 1919-1938 роках у Закарпатті відбувся різкий прогрес абсолютно в усіх сферах завдяки сприянню тогочасної влади, яка була зацікавлена в тому, аби населення держави розвивалося і жило в кращих умовах, ніж за угорського правління.

Тож і не дивно, що наші земляки захотіли увічнити Масарика і встановити йому в Ужгороді пам’ятник. Тим більше що президент часто навідувався в Ужгород особисто.

Перший пам’ятник Масарику звели у 1928 році. Його було встановлено на сьогоднішній площі Петефі, а тоді вона називалася площею Масарика. Проте в листопаді 1938 року, коли область захопила Угорщина, його одразу ж демонтували, а площі повернули колишню назву – Кошута.

Але найцікавіше інше.

Автором унікальної на той час скульптури стала наша землячка, якій Масарик позував особисто. Ось як це описує історик Роман Офіцинський у книзі «Екскурсії Ужгородом»:

«На Масариковій площі у 1928-1938 роках стояв пам’ятник Томашу Масарику (обличчям і на прямій лінії до Пішохідного мосту, не до центру скверу і не на місці нинішнього пам’ятника Шандору Петефі, а ближче до огорожі в напрямку будівлі міського управління праці і соціального захисту). Автор – 25-літня скульпторка Олена Мондич (1902-1975), дружина уродженця села Нанково Хустського району. Бюст її роботи письменнику Євгену Фенцику встановили в центрі Ужгорода у 1926 році. Томаш Масарик протягом п’яти днів позував Олені у замку в Ланах, літній президентській резиденції за 40 км західніше Праги. Це зафіксовано на одній із фотографій 1927 року. Такого великого монумента (заввишки 7 метрів із постаментом) ще не виготовляла жодна жінка. Його урочисто відкрили в Ужгороді 28 жовтня 1928 року з нагоди 10-ї річниці Чехословацької Республіки. Коли частина Підкарпатської Русі у листопаді 1938 року відійшла Угорщині, пам’ятник демонтували».

Цікавим фактом є й те, що пам’ятник «мандрував» Європою.

У 1938 році, після того, як його демонтували, монумент перевезли в словацьке місто Михайлівці, а потім до Братислави. Щодо того, хто саме демонтував пам’ятник, досі немає одностайної думки. Одні вважають, що це встигли зробити ще чехи, перед тим як покинути місто, інші переконують, що вже угорці, коли захопили Ужгород.

Але дивним чином у 1945 році німці перевезли його до свого міста Пасау. Після війни пам’ятник повернувся до Чехії. Але він дратував комуністів, тому його знову демонтували. Тож люди заховали його і повернули на п’єдестал лише в 1968 році.

Та оскільки радянська влада вважала монумент антикомуністичним, його як «учасника антикомуністичного заколоту» покарали, відправивши на сталеливарний комбінат на переплавку.

Сама ж Олена Мондич, або, як іще її називали, Ілона Шіналі-Мондич, була відомою і завдяки іншим своїм роботам. І про неї у книзі «Ужгород відомий і невідомий» згадує інший дослідник – Йосип Кобаль.

«Ще на початку століття, у 1928 році, у верхній частині альпінарію було встановлене погруддя Адольфа Добрянського роботи відомого скульптора міжвоєнного часу Олени Шіналі-Мондич. Воно простояло до 1939 року, коли в ніч з 22 на 23 травня група проугорськи налаштованих містян демонтувала пам’ятник і скинула його в Уж», – зазначив він.

А з робіт закарпатської скульпторки, крім Фенцика нині залишилося лише погруддя в Хусті та пам’ятник Духновичу у Пряшеві.

Закарпаття ж після угорської окупації спіткали нелегкі часи, арешти, новий занепад, війна і нова окупація – але вже радянська. Тож про чехів старі люди згадували з особливою меланхолією ще довгі роки.

А пам’ятник Масарику до Ужгорода усе ж повернувся, щоправда, не той, перший, а новий. Автором бронзового погруддя є чеський скульптор Йозеф Вайце. Встановили його у 2002 році у скверику, також названому на честь чехословацького президента, неподалік від однієї з кращих родзинок часів чехів – транспортного мосту.