Медики попереджають про поширення ентеровірусних інфекцій, тому потрібно бути обережними і берегти здоров’я.

Ентеровірусні інфекції належать до кишкової групи інфекцій, які характеризуються різноманітністю клінічних проявів від легких гарячок і простого носійства вірусу до виникнення затяжних менінгоенцефалітів, міокардитів, міалгій та інших клінічних форм, обумовлених ураженням центральної нервової системи, серцево-судинної системи, шлунково-кишкового тракту, м’язової системи, легенів, печінки, нирок та інших органів.

Ентеровірусними інфекціями хворіють лише люди. Захворювання спостерігаються переважно у дітей молодшого віку (3-10 років). Вхідними воротами інфекції є слизові оболонки верхніх дихальних шляхів або травного тракту, де вірус розмножується, накопичується і викликає місцеву запальну реакцію, що проявляється симптомами ангіни, гострого респіраторного захворювання, фарингіту або кишкової дисфункції. В результаті подальшого попадання вірусів у кров вони розносяться по усьому організму і осідають в різних органах і тканинах.

Найчастіше зараження людини відбувається при вживанні в їжу забруднених вірусами овочів і фруктів, забрудненої питної води. Віруси потрапляють на овочі та фрукти при їх удобрюванні незнезараженими стічними водами. Деякі ентеровіруси виділяються із секретом слизових оболонок дихальних шляхів, і тому розповсюдження відбувається повітряно-крапельним шляхом. Можливі випадки зараження контактно-побутовим шляхом – через забруднені руки, предмети побуту. У разі зараження ентеровірусною інфекцією вагітної жінки можлива передача збудника дитині.

Імунітет після перенесеного захворювання досить тривалий (до декількох років), але зазвичай лише до того типу ентеровірусу, що викликав захворювання.

Для ентеровірусних інфекцій характерна літньо-осіння сезонність.

Клінічні прояви. Інкубаційний (прихований) період складає від 2 до 10 днів. Клініка захворювання різноманітна, але переважно симптоми нагадують простудні захворювання.

Найпоширеніши ознаки захворювання: підвищення температури до 39-40 градусів, слабкість, головний біль, можлива нудота, блювота, пронос. Біль у м’язах різкий, спастичний, який виникає нападами і підсилюється під час кашлю та рухів. Типовим клінічним проявом є почервоніння шкіри обличчя та шиї, іноді з появою висипань.

При проникненні вірусу в центральну нервову систему можливо її ураження з розвитком менінгіту, менінгоенцефаліту (запалення мозку та мозкових оболонок).

Перебіг захворювання - переважно легкий або середньої важкості, видужання настає в терміни від кількох днів до 2-3 тижнів. Прогноз погіршується у разі важкого перебігу та розвитку ускладнень. Деякі ускладнення (в основному з боку нервової системи) можуть закінчитися смертю хворого, або залишити після себе стійкі функціональні порушення. Найбільшу небезпеку ці інфекції становлять для осіб зі зниженим імунітетом.

Найбільш поширеною і важкою формою ентеровірусної інфекції є серозний менінгіт. Основні симптоми серозного менінгіту: висока температура, виражений головний біль, блювота, яка не пов’язан з прийомом їжі, біль у спині, відчуття подразнення у носоглотці, гіпертонус м’язів потилиці (людина не може нахилити голову і притиснути підборіддя до грудей).

Ентеровірусна інфекція може проявлятися також у вигляді енцефаліту, безжовтяничного гепатиту (запалення печінки), лімфаденітів (запалення лімфатичних вузлів), вражати серцеву сумку (перикардит), брижі кишечника, провокувати розвиток інших захворювань. Ентеровірусна інфекція, що протікає у важкій формі, може сприяти розвитку пневмонії, гострої дихальної недостатності.

Специфічні заходи профілактики ентеровірусних інфекцій (вакцина) не розроблені. Загальна профілактика включає заходи по недопущенню забруднення об’єктів навколишнього середовища (водойми, грунт, харчові продукти) каналізаційними стоками, забезпечення населення безпечними в епідемічному відношенні продуктами харчування, якісною питною водою, дотримання санітарно-гігієнічних вимог при знешкодженні стічних вод, забезпечення належного санітарно-гігієнічного стану зон відпочинку.