Правляча у ФРН "світлофорна коаліція", що складається із Соціал-демократичної партії Німеччини (СДПН), Вільної демократичної партії (ВДП) і "Союзу-90/Зелені", розвалилася. Канцлер ФРН Олаф Шольц (Olaf Scholz) винесе 15 січня на голосування в Бундестазі питання про довіру його уряду, щоб отримати можливість провести в березні дострокові вибори. Про це Шольц заявив увечері в середу, 6 листопада. Чергові вибори до Бундестагу в Німеччині мали б відбутися лише 28 вересня 2025 року.

За словами канцлера, він дотримується спільної з віцеканцлером Робертом Габеком (Robert Habeck) думки, що Німеччині необхідна швидка ясність у питанні майбутнього політичного курсу. За кілька тижнів, що залишаються до Різдва, Шольц має намір винести на голосування в Бундестазі всі законопроєкти, що потребують швидкого ухвалення, зокрема, щодо екстреної підтримки промисловості, а також заходів зі стабілізації пенсій. Перед цим Шольц оголосив про звільнення міністра фінансів Крістіана Лінднера (Christian Lindner), який є головою ВДП.

Лінднер звинуватив Шольца в розвалі коаліції

Пізніше Лінднер, у свою чергу, звинуватив Шольца в розвалі червоно-зелено-жовтої коаліції. Він наголосив на готовності вільних демократів узяти на себе відповідальність за долю Німеччини в іншому уряді після нових виборів.

Хвилю суперечок в уряді Німеччини спричинив власне сам міністр фінансів Німеччини. Це сталося після того, як він представив програмний документ ліберальної Вільної демократичної партії (ВДП) з економічної політики. У ньому лідер ВДП закликає до "економічного розвороту з частковим фундаментальним переглядом ключових політичних рішень" - шляхом зниження податків для компаній, ослаблення кліматичних вимог і норм, скорочення субсидій та соціальної допомоги. Соціал-демократи канцлера Олафа Шольца (Olaf Scholz) і третій партнер по урядовій коаліції - Зелені - різко розкритикували ініціативу Лінднера.

Сам очільник міністерства фінансів говорить про прояв необачності: документ, що викликав суперечки, нібито навіть не призначався для широкої публіки. Попри це дискусія виявилася вкрай бурхливою. Опозиція дедалі гучніше закликала до проведення дострокових виборів.

Вибори до Бундестагу відбуваються раз на чотири роки. Але в особливо кризових ситуаціях, коли, наприклад, підтримка канцлера в парламенті похитнулася, вони можуть відбутися й раніше. Дострокові парламентські вибори у ФРН - вкрай рідкісне явище. Вони можуть стати важливим демократичним інструментом відновлення легітимності та дієздатності уряду, однак, потребують схвалення з боку кількох конституційних органів, зокрема, федерального президента.

Дострокові вибори до Бундестагу можливі лише у двох випадках

Згідно з Основним законом ФРН, самі депутати Бундестагу не можуть ухвалювати рішення щодо позачергових виборів. Канцлер також не має права їх оголосити. Конституція допускає достроковий розпуск парламенту тільки у двох випадках. Якщо під час голосування за канцлера не буде сформовано абсолютної парламентської більшості - тобто якщо кандидат не отримає хоча б на один голос більше половини чисельності всіх депутатів, - федеральний президент може розпустити Бундестаг. В історії ФРН такого ще не було.

У другому випадку канцлер виносить на розгляд Бундестагу питання про вотум довіри його уряду. Це дає змогу встановити, чи користується він, як і раніше, необхідною підтримкою більшості членів парламенту. Якщо ні, то федеральний президент за пропозицією канцлера може розпустити Бундестаг протягом 21 дня.

В історії ФРН дострокові вибори траплялися тричі

Після розпуску Бундестагу впродовж 60 днів мають бути проведені дострокові вибори. Вони проходять за тими самими правилами, що й звичайні. За організацію відповідають Федеральна виборча комісія (Bundeswahlleitung) і міністерство внутрішніх справ ФРН. Виборці мають два голоси: один за прямого кандидата в своєму окрузі та один за земельний список тієї чи іншої партії.

В історії Федеративної Республіки Німеччина дострокові вибори до Бундестагу проводили тричі: у 1972-му, 1983-му і 2005 роках.

Канцлер Брандт: питання про вотум недовіри через "східну політику"

У 1972-му канцлер Віллі Брандт (Willy Brandt), який представляв СДПН, активно просував свою "східну політику" (Ostpolitik), спрямовану на пом'якшення відносин із країнами Східної Європи, що викликало багато суперечок усередині Німеччини. Це призвело до настільки серйозних розбіжностей навіть у лавах правлячої коаліції соціал-демократів та лібералів, що кілька депутатів від СДПН і ВДП вийшли з неї. Таким чином урядова більшість зникла: фракції СДПН і ВДП у Бундестазі разом налічували 248 депутатів, і рівно стільки ж було в опозиційного блоку ХДС/ХСС.

Ситуація, що склалася у федеральному парламенті, паралізувала політичний процес. Брандт шукав спосіб домогтися нової визначеності. Громадяни, заявив канцлер 24 червня 1972 року, "мають право очікувати, що законотворча діяльність не зайде в глухий кут". Однак, за його словами, зростала небезпека того, що опозиція принципово відмовиться від конструктивної співпраці. "Тому я заявляю, що ми домагаємося проведення нових виборів", - повідомив Брандт.

Для цього йому довелося винести на голосування в Бундестазі питання про вотум довіри уряду, що викликало різку критику, зокрема з боку юристів, які спеціалізуються на конституційному праві. Умисне отримання вотуму недовіри не відповідало духу Основного закону, стверджували вони. Але канцлер не відмовився від свого плану й 20 вересня 1972 року виніс питання на голосування, яке й принесло той результат, на який він розраховував, - уряду було оголошено вотум недовіри.

Це відкрило шлях до розпуску Бундестагу й дострокових виборів, які відбулися 19 листопада 1972 року. На них СДПН отримала свій найкращий результат, набравши 45,8 відсотка голосів, а Брандт у підсумку був переобраний на посаду канцлера. Явка виборців тоді становила 91,1 відсотка, що й досі залишається найвищим показником за всю історію виборів до Бундестагу.

Канцлер Коль: дострокові вибори заради додаткової легітимізації

Другі дострокові вибори до Бундестагу відбулися в березні 1983 року за канцлера Гельмута Кола (Helmut Kohl), який представляв Християнсько-демократичний союз (ХДС). Коль обійняв посаду глави уряду в жовтні 1982 року після винесення конструктивного вотуму недовіри уряду канцлера Гельмута Шмідта (Helmut Schmidt). Більшість депутатів Бундестагу після розпаду правлячої коаліції СДПН і ВДП позбавила соціал-демократа Шмідта довіри через розбіжності з приводу його економічного курсу і політики в сфері безпеки.

Однак, оскільки нова урядова коаліція ХДС/ХСС і ВДП прийшла до влади завдяки цьому вотуму недовіри, а не в результаті виборів до Бундестагу, Коль хотів отримати додаткову легітимацію через проведення дострокових виборів. Він, як і раніше Віллі Брандт, виніс питання про вотум довіри уряду й навмисно програв це голосування 17 грудня 1982 року, домігшись тим самим розпуску Бундестагу. "Я відкрив шлях до нових виборів, щоб стабілізувати уряд і отримати явну більшість у парламенті", - так Коль тоді пояснював свої дії.

Деякі депутати не захотіли з цим миритися й звернулися з позовом до Федерального конституційного суду. Після 41 дня слухань судді в Карлсруе визнали шлях Коля до дострокових виборів таким, що відповідає Основному закону країни. Водночас вони наголосили, що винесення на голосування питання про вотум довіри уряду допустиме тільки в разі "реальної" політичної кризи. На нових виборах перемогли християнські демократи, Гельмута Коля знову обрали канцлером, а його уряд продовжив роботу, маючи явну більшість у парламенті.

Канцлер Шредер: провал через суперечливі реформи

Останні на даний момент дострокові вибори до Бундестагу відбулися восени 2005 року з ініціативи тодішнього канцлера Ґергарда Шредера (Gerhard Schröder). Його СДПН, яка правила в коаліції із Зеленими, зазнала серії поразок на виборах у федеральних землях і втрачала підтримку в Бундестазі - зокрема, через реформи, що викликали суперечливу реакцію, які радикально змінили соціальну систему й ринок праці в Німеччині. Шредер, як раніше Брандт і Коль, 1 липня 2005 року виніс на голосування в Бундестазі питання про вотум довіри своєму уряду й отримав такий самий результат, як і його попередники - вотум було провалено, і було призначено дострокові вибори.

"Я твердо переконаний, що більшість німців хочуть, щоб я продовжував іти цим шляхом. Але тільки через нові вибори я зможу домогтися необхідної ясності", - говорив тоді Шредер. Але його розрахунок не виправдався: на дострокових виборах 18 вересня 2005 року блок ХДС/ХСС на чолі з Анґелою Меркель (Angela Merkel) отримав на один процентний пункт більше, ніж соціал-демократи. Меркель стала канцлеркою у першому уряді "великої коаліції", створеному ХДС/ХСС і СДПН.