Закарпатський історик розповів про найбільшу історичну брехню в області

Що є найбільшою історичною брехнею в нашій області? Думка історика.

Про це закарпатській газеті «НЕДІЛЯ» розповів Роман ОФІЦИНСЬКИЙ – доктор історичних наук, професор, колишній проректор, а нині завідувач кафедри історії України Ужгородського національного університету, автор багатьох наукових, науково-популярних, навчальних і літературно-художніх видань.

– Історією часто маніпулюють, особливо на Закарпатті. Що є найбільшою історичною брехнею в нашій області?

– Фальшували минуле Закарпаття у всі епохи. Приміром, для середньовіччя характерні підробки документів. Чимало спекуляцій бачимо в другій половині ХІХ століття. Тоді придумали епічну ідеологему про тисячолітню належність Закарпаття до Угорщини, чого насправді не було. Коригували імена і прізвища дійових осіб, події, дати. У радянську добу акцент робився на матеріальну домінанту, домислювалися факти, що стосувалися класової боротьби, соціальних протестів. За останнє тисячоліття в писемній історії накопичився не один шар маніпуляцій. Нині такі домисли і фальсифікації називають здебільшого туристичним міфодизайном, коли щось придумують на ходу…

Як про ясен Масарика в середмісті Ужгорода, до котрого перший президент Чехословаччини не має жодного стосунку. У кожній епосі в знаннях про минуле трапляються лакуни, які заповнюють у наступних поколіннях, причому не відразу. От часто мовиться про Середнянський замок тамплієрів, що розділив учену громаду на дві “конфесії”. Одні взяли “слід тамплієрів”, інші вважають візаві за невігласів. Насправді цього ми не можемо сьогодні ні підтвердити, ні спростувати. Але ж завтра-післязавтра нові пошуки і відкриття здатні змінити традиційні уявлення. Тож наразі сміливі припущення стають родзинкою усної історії, відлунюють у новітньому фольклорі. Подібні сюжети дуже привабливі.

– А чи багато таких міфів про Ужгород?

– Їх більше десятка. Є, наприклад, вигадки про довжелезні підземні ходи. Згадаймо і Білу Діву з Ужгородського замку. Подібне придумали не наші сучасники, а століттями тому. Такі ж оповідки продукуються зараз. Принаймні, для підсилення туристичної привабливості регіону.