Чого найбільше бракує українським військовослужбовцям на сході? Як змінилося ставлення мешканців Донбасу до української армії? Про це й про нелегкі будні бійців – розповідь з окопу взводного командира 11-го батальйону територіальної оборони.

– Мене звуть Андрій. Я патріот України. До Майдану був підприємцем. Взимку пройшов майже усі найгарячіші сутички. Я вважаю, що раз на нашу землю прийшли вороги, чоловік просто зобов’язаний стати на її захист. На мій погляд, це обов’язок. Нашим предкам не раз доводилось воювати за незалежність. Не думав, що опинюсь в такій ситуації, але я тут – іншого вибору не було.

– На передовій ти вперше після Майдану зустрівся з представниками «Беркуту». Які були емоції? Чого очікував від цієї зустрічі?
– Під час Майдану з «Беркуту» зробили ворога. Убивці, кровопивці, кати. Під час першої зустрічі ми були насторожі. Але далі разом потрапили на позиції, на передові окопи. І «Беркут», як і солдати мого взводу, тримав оборону. Ми спали в одних окопах, ділили одну банку тушонки. Тепер, в армії, я розумію, що таке наказ. У них взимку теж був наказ. Так побудована система, так побудовані силові структури. А от ті, хто віддали цей наказ, – мають нести відповідальність.
Всюди є хороші і погані люди. Зараз ми разом. Противник у нас один. Ворог, який намагається зруйнувати незалежність. Стоїмо плече до плеча

У «Беркуту» дуже серйозна образа на владу. За те, що з простих хлопців зробили потвор, яких ненавидять усі після Майдану. Багатьох просто підставили. Я не думаю, що там усі ідеальні. Всюди є хороші і погані люди. Тому штампи ставити не можна.

Зараз ми разом. Противник у нас один. Ворог, який намагається зруйнувати незалежність. Стоїмо плече до плеча.

– Змінимо тему. Розкажи, будь ласка, чого зараз найбільше потребує армія? А конкретно, хлопці, які перебувають на передовій?
Проблема для всіх підрозділів – хороші прилади спостереження. Вони реально рятують життя і дають можливість побачити противника дуже далеко

– Зараз ми живемо в окопах. Чого нам бракує? Уже холодно. Пішли дощі. Бракує теплих речей. Спальних мішків, ковдр, наметів. Критична проблема для всіх підрозділів – хороші прилади спостереження. Вони реально рятують життя і дають можливість побачити противника дуже далеко. Тепловізори, нічні приціли. Вони шалено дорогі, але у моєму взводі, завдяки моїм друзям, волонтерам, усім знайомим, – тепловізор є. І це дуже полегшує життя.

– Ти згадав про волонтерів. Як конкретно вони допомагають?

– Привозять речі на передову. Держава нам видала лише автомат, патрони, застаріле озброєння, стару техніку і, в принципі, усе. Думаю, якби волонтери нам могли купити кілька сучасних танків «Абрамс» чи вертольотів «Апач» – вони б це зробили. Але, на жаль, не можуть. Привозять абсолютно все, що потрібно, щоб забезпечити комфортне життя. Бронежилети, каски, більшу частину їжі, що ми споживаємо, спальні мішки тощо. Майже все, що у нас є, що потрібне у побуті, – все це заслуга волонтерів.

– Як хлопці ставляться до такої ситуації? Чи є злість на державу за те, що, переважно, допомагає не вона, а волонтери?

– Хлопці насторожі, тому що державі, на жаль, зараз майже ніхто не вірить. Бояться, що обмануть, бояться, що забудуть усе те, що вони тут пережили. Це реально тяжка робота. Бояться, що усе обіцяне, як це часто буває, зведуть нанівець.

– Чи відчувається зміна настроїв у місцевих мешканців? Чи є прогрес у ставленні до вас протягом останніх місяців?
Настрої різні. Десь люди дуже раді нас бачити. А в цілому – усі дуже втомилися від війни

– Настрої різні. Десь люди дуже раді нас бачити. А в цілому – усі дуже втомилися від війни. Люди живуть без світла, не виплачуються пенсії… Вони в постійному страху. Люди втомилися від зброї – як від української армії, так і від сепаратистів-терористів. Думаю, усі, хто дуже любив «ДНР», – можливо, пішли воювати за «ДНР». Я не бачу особливої любові. Та й як можна любити тих, хто усе це розпочав? Учора був випадок. Неподалік місця, де ми перебуваємо, був травмований місцевий житель. Швидка не працює, нічого не працює. Я і мої хлопці поїхали і надали йому допомогу. Як думаєте, що після цього люди відчують?

Людям тут дуже важко. Вони недалеко від нас відійшли з нашими окопами. Те, що передають волонтери – часто їм просто віддаємо. Дітям згущене молоко, наприклад. Ліки…
Хочу попросити не нагнітати ситуацію. Вона непроста, але не треба її перебільшувати і думати, що усе погано

Хочу ще сказати, що всі хлопці з мого взводу молодці. Я пишаюсь кожним. Саме ці люди воюють за нашу незалежність. І вас, удома, хочу попросити, щоб ви не хвилювалися і не нагнітали ситуацію. Вона непроста, самі знаєте. Але не треба її перебільшувати і думати, що усе погано. Ми робимо свою роботу, знаємо свій наказ і виконуємо його. Ми так само напружені, але робота є робота. І якщо не ми, то хто?