У давньоримському місті-курорті Байї, як писав Сенека, збудували собі вілли Гай Марій, Гней Помпей та Юлій Цезар, а резиденції мали Калігула, Клавдій, Нерон та Адріан. Сьогодні ж дослідники й далі продовжують вивчати затонулі частини.

Підводні археологи постійно проводять розкопки на території затонулого римського міста Байї, що знаходиться на березі Неаполітанської затоки в сучасній комуні Баколі в Італії. Воно відоме як давньоримський курорт, а чимало імператорів та визначних людей будували собі в ньому відпочинкові зони, пише HeritageDaily.

За переказами, Байї названо на честь Байя (Βαϊος), керманича Одіссея, якого поховали в Італії. Це місце здавна відоме своїми лікувальними сірчаними джерелами, а вперше згадали про нього у 178 р. до н. е.

І хоча місто процвітало та приваблювали відвідувачів різних каст та мастей, деякі автори, як от Сенека та Цицерон, зневажали Байї та називали його місцем ледарства і розпусти. Окрім цього, воно так і не отримало муніципального статусу, здобувши репутацію міста гедоністичного способу життя. Про це свідчить також опис Секста Проперція, поета епохи Августа (1 ст. до н. е.), який називав його "виром розкоші" та "гаванню пороку".

Команда також знайшла кам'яні колонади, мармурові колони та багато іншого, завезеного в античні часи зокрема з острова Хіос у Греції

Древні римляни вірили, що Флегрейські Поля (кальдера сплячого супервулкана в Європі, сьогодні — частина Неаполя) — домівка бога вогню Вулкана. Місцева вулканічна активність підіймала й опускала геологічну структуру півострова, а це зрештою призвело до того, що нижня частина міста опинилася під водою.

Підводні археологи з Campi Flegrei Archaeological Park and Naumacos проводили обстеження району Терме-дель-Лакус, виявивши блок споруд довжиною 60 метрів. Команда також знайшла кам'яні колонади, мармурові колони та багато іншого, завезеного в античні часи зокрема з острова Хіос у Греції.

Окрім цього, дослідникам вдалося натрапити на фрагмент пластиночної мозаїки, все ще викладений портасантами та білим мармуром у хроматичному чергуванні. Наразі це найкращий елемент датування, оскільки типологія та виконання належать до пізньоантичної доби.