Юзеф Пілсудський по крові – литвин, за покликанням – шпигун, революціонер, терорист. Майже неперевершене уособлення близнюків Леніна-Сталіна. Та коли визріло й постало питання про відновлення державності Польщі, він кинув у натовп сакраментальне, що покидає потяг соціалізму на станції Польща, а там буде, що буде. Тобто рішуче відмовився від вузьколобої своєї партійної приналежності заради важливішого – відновлення Польщі. До слова, Ю.Пілсудський аж до своєї кончини мав на гадці й повсякчас наголошував, що без незалежної від Москви України – Польща довго не проіснує. Що відтак і сталося. Пілсудського нині можна трактувати по-всякому, кому як заманеться, проте викреслити його з Історії за його ж самовіддану державницьку суть нікому не вдасться. Хвігура світового пілотажу! Кажу се щиро й без під‘юджування.

Одначе, тодішня державність Польщі ніколи б не відбулася за тісної підтримки Антанти та грошових мішків ззовні. Се нині знає ба навіть двієчник з далекої данської зеленої Ґренландії! Гроші та підтримка даються лише тим і тоді, коли той, хто дає, бачить, що з того буде зиск. Адже Пілсудський і ним підготовлені леґіони складали один п‘ястук проти осоружного ворога. Симон Петлюра, на превеликий жаль, з різношерстою отаманщиною таких преференцій не мали. За що тодішня Україна й зазнала поразки.

Нині часи інші. Проти Росії з ядерною зброєю кінною не підеш. Іде багатоходова незрима підготовка усім світом до її розчленування, можливо, цілковитого знищення. Й Україна державна (нарешті) задіяна до сьої хитромудрої пекельної гри. Се нині також знає ба навіть двієчник з далекої данської зеленої Ґренландії! Проте…

Вчора під стінами Верховної Ради було вбито бійця Нацгвардії Ігоря Дебріна та з сотню правоохоронців поранено руками ж вузьколобого партійного вітчизняного чванства, можна сказати, різношерстою отаманщиною. На площі Конституції в Києві сталося криваве побоїще, а під куполом ВР – вереск і писк скоморохів у вишиванках та при краватках. Учора ВР більшістю голосів прийняла одне з важливих рішень у незримій  підготовленій  б а г а т о х о д і в ц і  світових гравців. Політика – брудна річ. А втім, життя нацгвардійця Дебріна не повернеш. У горі ж – його батьки. Святослав Вакарчук перерахував з своїх чесно зароблених коштів – 200 000 грн на лікування тяжкопоранених і родині Ігоря Дебріна.

Потяг Пілсудського, звісно, нічого не важить для вітчизняних політиків. $ затьмарив їм очі та одібрав розум. Одне слово, тая босота вар‘ята грає та в дудку дме:

– Я єсмь – примат!

 
Ярослав Орос