На «Книжковій толоці», яка нещодавно відбулася у Стрию на Львівщині, дослідник подій в Холодному Яру (1917-1922 рр.), президент однойменного історичного клубу та автор понад 30 книжок Роман Коваль розповів про підготовку наступного видання про учасника визвольних змагань Юрія Горліса-Горського (літературний псевдонім Юрія Городянина-Лісовського) — українського військового діяча, хорунжого Армії УНР, письменника.

Можливо інформацію не взяли б до уваги, якби пан Коваль не згадав про Закарпаття. Коли точніше, то у новій книзі буде цілий шмат матеріалу саме про закарпатський період Юрія Горліса-Горського, про який до цього часу загалу майже нічого не відомо, як і закарпатцям – про Холодний Яр. Це свого роду відкриття, оскільки архівну особову справу вчителя Юрія Городянина-Лісовського вдалося розшукати не так давно у приміщенні закарпатського держархіву в Берегові закарпатській письменниці і дослідниці Ірині Гармасій.

Пані Ірина запалилася цією ідеєю після того, як їй в руки потрапила книга Юрія Горліса-Горського «Холодний Яр», яка, до речі, вже витримала 15 видань (!) із 1992 р . «Коли я прочитала книгу спогадів холодноярця Ю. Горліса-Горського, яку мені подарував редактор-упорядник Роман Коваль, впіймала себе на думці, що майже нічого не знаю про Холодноярську республіку. Достеменно не знаю тих історичних подій», – ділиться пані Ірина. В кінці квітня дослідниця здійснила поїздку в Холодний Яр, а точніше, Кіровоградську та Черкаську області, побувала на Чигиринщині, в Умані. Під егідою Історичного клубу «Холодний Яр» тут щороку вшановують козаків і старшин полку гайдамаків Холодного Яру. «До Холодноярської республіки входило понад 30 сіл Великої України, – продовжує пані Ірина. – За останні роки на цій землі справжнє національне відродження, села зарясніли монументами козацької слави, а 29 квітня в селі Соснівка на Кіровоградщині встановили пам’ятник хліборобам навколишніх сіл Дев’ятки, Скаржинки і Тирнавки, які загинули післяжнивної пори 1920 р. від шабель більшовицького ексадрону. Їх порубали за те, що відмовилися  віддавати урожай червоним продзагонам».

Із передмови Романа Коваля довідалася, що Горліс-Горський в кінці жовтня 1938 року прибув на Закарпаття і вчителював поблизу Великого Бичкова. Живі враження від поїздки дали поштовх взятися за пошук архівних матеріалів вдома. І робота закипіла.

Минуло 73 роки з часу тих подій…

«Коли в описах архіву я знайшла справу з іменем Юрій Горо(н)дянин, то інтуїтивно відчула, що це саме Юрій Горліс-Горський. Оскільки знала, що його справжнє прізвище Городянин-Лісовський, – згадує Ірина Гармасій. – Ви б бачили, як я зраділа, коли працівниця архіву принесла з фондів справу з подвійним прізвищем, чималу-на 28 аркушів. Вперше через 73 роки з часу тих подій гортати її сторінки випало мені. Це практично всі документи, які засвідчують непересічну долю і таку ж творчу працю автора. Зокрема, документи на легалізацію – дозвіл на проживання в Хусті і т. п., лист Ю. Городянина-Лісовського Міністерству культу, народної освіти і шкільництва Карпатської України про вчительську працю, власноручний життєпис, призначення його на посаду помічного вчителя літератури в с. Луг поблизу Великого Бичкова і, як ще одні свідки трагічної історії Карпатської України, два екземпляри договору з Міністерством КШНО в Хусті від 13 березня 1939 р., роботодавцем так і не підписані через угорську окупацію».

Дослідниця стверджує, що Юрій Горліс-Горський – яскравий і переконливий представник борця за Соборну Незалежну Україну, свідченням цього-його біографія. Народився в Полтаві 4 січня 1898 р. у сім’ї військового. Закінчив реальну гімназію в Полтаві і Новочеркаську військову школу в ранзі хорунжого. У 1919-1920 рр. був старшиною 2-го Запорозького полку 1-ї Запорозької дивізії Армії УНР, потім більше року (до весни 1921 р.) осавул отамана 1-го (Основного ) куреня полку гайдамаків Холодного Яру на псевдо «Залізняк», Учасник Першої світової війни та Першого зимового походу Армії УНР. Холодноярська республіка, за спогадами Горліса-Горського, постала над Дніпром, як «московська червона орда захопила Україну». Потім організовував українське підпілля на Поділлі. У 1924 р. був арештований службами ГПУ і засуджений до розстрілу, який замінили на 10 років ув’язнення і 5 років заслання в Сибір. З 1924 по 1932 р. перебував у тюрмах Вінниці, Києва і Херсона. З Херсонської тюрми вдалося втекти і емігрувати в Польщу. На Закарпаття він прибув політичним емігрантом з Галичини.

«Саме живучи у Львові, – продовжує пані Ірина, – Ю. Городянин-Лісовський розгорнув бурхливу літературну діяльність під псевдонімом – написав і видав «Холодний Яр» у 2-х томах (1937), повість і драму «Отаман Хмара» (1934), «У ворожому таборі», «Аве діктатор», «Червоний чортополох» (1935), «Тюремні поезії» та «Пороги смерті». Останній твір так і залишився в рукописі й на Закарпатті десь загубився. Його ще називають «Між живими трупами». У ній письменник описує перебування у психіатричній лікарні. За словами його дружини Галини Гришко, яка нині проживає у Флориді (США), Ю. Горліс-Горський мав характер «правдолюба» і був «надто відкритої і щирої душі». Тож спогади письменника – до деталей правдиві.

Його драми ставила «Нова сцена» у Хусті

Хустський період Ю. Горліса-Горського засвідчує активне творче життя. Він був членом мистецького товариства «Говерля», до якого входили Андрій Патрус-Карпатський, Олег Ольжич, Улас Самчук, Іван Ірлявський, Василь Ґренджа-Донський, Михайло Михалевич та інші. Його драму «Отаман Хмара» український театр «Нова Сцена» в Хусті зіграв не менше десяти разів за участі братів Юрія і Євгена Шереґіїв на Гуцульщині і Верховині, в Сваляві і Севлюші (Виноградові), а прем’єра відбулася до Дня Соборності України 21 січня в «Слов’янському Домі» в Хусті. Добру пропагандистську роль вона зіграла на виборах 12 лютого 1939 р. Поет Андрій Патрус-Карпатський у "Новій Свободі” з нагоди успішних спектаклів "Нової Сцени” писав: "Багато людей ані не усвідомлює собі, яку велику користь для виборів  першого карпато-українського сойму зробила "Нова Сцена” як на провінції, так у нашому столичному місті. Інколи культурне слово зробить багато більший вплив, як сотня агітаторів. "Нова Сцена” скріпляла в серцях нашого народу почуття любові до своєї української культури, до своєї української нації. Такий "Отаман Хмара”, мабуть, зробив більший вплив, як сотня брошур або плакатів…”. А результати виборів добре відомі – 92,4% за Українське Національне Об’єднання.

Письменник Горліс-Горський від імені українських письменників 3 січня 1939 р. вітав Олександра Олеся (І. Кандибу) з 60-річчям на його прем’єрі «Над Дніпром», де був присутнім о. Д-р Августин Волошин, тоді ще прем’єр-міністр. Все це засвідчує офіційне видання УНО «Нова Свобода», афіші «Нової Сцени» в Хусті, спогади В. Ґренджі-Донського «Щастя і горе Карпатської України» та ще десяток різних видань, вітчизняних і закордонних авторів, що описують цей період.

Однак найголовніше, що треба сказати, про найпершу публікацію на Закарпатті про Ю. Горліса-Горського з нагоди його 105-річчя від дня народження. Статтю «Забуте ім’я українського письменника» написав доктор історичних наук Омелян Довганич, на жаль, покійний, і  2003 року опублікував в календарі «Просвіти». З неї випливає уточнююча деталь – 16 грудня 1938 р. письменник подав прохання про надання йому чехословацького громадянства, а 31 січня 1939 р. – заяву до Міністерства внутрішніх справ…».

Ірина Гармасій розповідає, що коли постало питання Карпатської України, Горліс-Горський вирішив  «прислужитися молодій державі» разом з товаришами, колишніми вояками Армії УНР. Тут, на жаль, не знайшов порозуміння з галицькою молоддю у Карпатській Січі, і подався вчителювати у село, тепер вже відомо, що це Луг Рахівського району.

Під час окупації Карпатської України разом із вчителем Павлом Волощуком, з яким працював, та службовцем канцелярії УНО Миколою Сидором-Чарторийським намагалися врятуватися. Павла Волощука наздогнала куля угорського терориста на мості у Великому Бичкові 15 березня, а Юрко із Миколою в холодну ніч надибали в горах доброго господаря. На другий день перепливали Тису на бік Румунії, на якій був льодохід. Порушників кордону відправили у в’язницю м. Сигіт, а 18 березня 1939 року їх вели на міст передавати угорським гонведам. І тільки Господь Бог, сильна жага до життя та знання мов спасло їх від смерті, бо перед самим мостом були звільнені з наручників, – каже дослідниця. Кілька днів проведених із Горлісом-Горським описав Микола Сидор-Чарторийський у спогадах, які вийшли друком в Нью-Йорку 1975 року. Тоді вони врятувалися, перебралися до Румунії, а далі дороги розминулися…

Його могилу не знайдено до цього часу